17 червня
Вона тихо йшла цим сірим світом, така чиста, така прекрасна та така невловима...Її очі наповнювала нескінченна надія, а руки, тендітні та ніжні, так і заманювали в свої обійми...Така легка, така чарівна...І сумна...Сумна від того, що згубила життя мільйонів, що змушувала боротися за свою прихильність, що пролила стільки крові на землю...Сумна від того, що така чарівна... і невловима...А ще більше від того, що нікому не потрібна... Хто вона?Примара?Вже й сама цього не знала...Бо вже так втомилася доводити своє існування бездушним сліпим людям...Це вони її прокляли!Це вони її забули!Куди вона йде цього разу невідомо...така самотня, така байдужа...Лише де-не-де шляхом зустріне когось, хто подивиться їй в обличчя та скаже: «Я вже й не сподівався тебе зустріти». І, наче мала дитина, кинеться до неї в обійми...І обійме вона ласкаво цього змученого мандрівника,а потім посміхнеться йому щиро...і знову піде далі...шукати того, хто чекає на неї...Та йти так довго, адже нікому не потрібна така невловима і примхлива красуня...А вона йде...І кожного разу її сумні очі наповнюються кришталевими сльозами, коли не дочекавшись хтось відчайдушно говорить...кричить: «Нема в світі СПРАВЕДЛИВОСТІ!» Отак і йде вона...Така чиста, така невловима, така омріяна — Справедливість...
