10 червня
Щоденна навала міжнародних та українських новин часто не дозволяє вибрати зерно із полови. Офіційний візит української делегації на чолі з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко до Лівії теж був однією із десятка подій, яку політологи, політтехнологи, журналісти трактували по-різному. Однак через день ця подія втратила інформаційну актуальність. Однак там йшлося про такі стратегічні ресурси як: газ, нафту та землю. Лівії потрібне наше зерно, а нам, щоб хоч трохи зменшити залежність від Росії — газ та нафта. «Україна готова на правах оренди надавати землю лівійським компаніям для спільного виробництва агропромислової продукції» — сказав Ю. Мельник. Добре, що на правах оренди. Але це поки діє мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Ще раніше українські вчені говорили про цінність землі для України як стратегічного ресурсу, дарованого Богом. Це як нафта для Арабських країн, Брунею чи Азербайджану. Тільки нафта має здатність вичерпуватися, а земля — НІ. Хоча зниження родючості ѓрунтів може перетворити наші чорноземи в асфальти. Тому думайте самі — що робитиме Україна якщо замість оренди продаватиме по 100 000 га різним країнам. Продала і все ? За що тоді обмінювати нафту? Хтось колись влучно сказав: коли людина забруднить останню річку, вирубає останнє дерево, то вона зрозуміє, що гроші їсти не можна. Особливо в час продовольчої глобальної кризи, де стратегічними ресурсами є земля і вода, котра, звісно, вже стала найціннішим ресурсом XXI сторіччя — є вода.
