28 квітня
Життя дещо схоже на водоспад, який потроху торує собі дорогу. Так і людина... Життя її колись починається, як водоспад, вирує, виграє на сонці срібними камінцями, інколи на мить зупиняється, сповільнюється, а тоді зовсім пересихає, переривається його русло — і більше нема водоспаду, і життя нема, тільки спогади, жаль, смуток... Мить — і ти сам, наодинці зі своїми думками, зовсім пустий всередині. Нема нікого. А хвилину тому все було так добре... Життя... Прекрасна мелодія, чарівна пісня, сповнена гармонії та поліфонічного звучання... Її діапазон давно визначений, ноти акуратно виведені, кожен обертон зайняв своє місце... Швидкоплинність життя... Все так складно і водночас так просто. Сотні людей проходять повз нас, і кожен залишає слід на вщерть заповненому аркуші долі. Кожна посмішка, кожен погляд — все карбується, пускає сонячні зайчики чи, навпаки, додає напівтонів. Бувають такі моменти, коли все руйнується. Життя боляче б’є тебе, і піднятися так важко... Прийшла мить перших втрат, а за ними сльози, відчай та нестерпний біль... Біль від того, що ти не можеш нічого вдіяти, тільки мовчки стояти на кладовищі... Страшно... Абсолютно нічого не хочеться, і більше нікого немає! Життя... Воно рухається, воно не стоїть на місці, а годинник безупинно його відраховує. Тож треба йти, йти, навіть якщо так хочеться впасти. Живіть, радійте життю, любіть його, всміхайтеся, мрійте! Оптимізм і надія врятують світ!
