16 листопада
Мій останній візит до дитячої поліклініки закінчився двогодинною чергою, як, врешті, і всі три попередні. Лікарів майже нема, поліклініку збираються реформувати. А тому на весь величезний наш мікрорайон часто працює один-два педіатри. Кажуть, що зовсім скоро батьки з малюками будуть ходити на прийом до дорослої поліклініки, яка тут-таки поряд.
Не можу взяти собі до тями, навіщо в Києві відкривають амбулаторії, а такі необхідні дитячі поліклініки об’єднують із дорослими. Невже думають, що піти з грудною дитиною до дорослого закладу, де і мікроклімат інший, і хвороби інфекційні часто серйозніші, зручно і безпечно? Чи цей бік проблеми залишився поза увагою «паперових» реформаторів? Але ж те, що красиво виглядає на папері, не завжди так чітко працює у житті, хоча про це часто невідомо чиновникам. Стає все зрозумілішим, що у нас, як завжди, економлять на тих, кому і так найважче: на літніх людях і дітях (у тих — на пенсії, у цих — на здоров’ї).
Район наш густонаселений, дітей багато, а тому й існуюча поліклініка не завжди справлялася з напливом хворих. Не дивлячись на це, у ній вже кілька років відсутні спеціалісти вузького профілю: невропатолог, окуліст, ортопед, та й лор тільки по талонах. Вакцин для планових щеплень часто нема, проте тут же поряд існують платні кабінети від приватної клініки, де за один прийом потрібно викласти не менше двохсот гривень. І це в столиці!
Ще жодна людина, навіть із медичною освітою, не пояснила, навіщо потрібні амбулаторії, з яких тебе врешті-решт відправлять знову ж до звичайної поліклініки. Однак я зустріла безліч невдоволених тим, що робиться в реформі медицини. І головне — ніхто не питає про це киян.
А коли так нехтують народною думкою в столиці, то що ж тоді має робитись на периферії. І нехай влада тоді не дивується, чому так нарощується народне невдоволення. Нехай не дивується, чому менше народжують і всиновлюють. Адже ті гроші, які батьки отримують на дітей під час народження, то лише сльози, адже потрібно дитину лікувати, дати їй освіту. А наскільки подорожчали цього року гуртки для дітей! Чи цікавився хтось із чиновників-освітян цим питанням? Ось чим мала б опікуватися держава, а не обмежуватись такими собі подачками і у вигляді грошових компенсацій, аби тільки відчепилися. Чи, можливо, нашій державі не потрібні здорові, освічені, ерудовані, впевнені в собі люди? Питання висить у повітрі.
