21 січня
Нема дня, аби на балконі не спіткнулася об онукові санчата. Сьогодні — теж. Мабуть, їм давно місце у підвалі, бо торік Юрко катався на них кілька разів, тільки до Різдва, а цієї зими санки урочисто виносили з хати лише раз. Нема снігу! Нема того снігу, який був ще в моєму дитинстві. Аби вийти з дому, батько щоранку шуфлею прокладав тунелі подвір’ям: до хліва, до льоху, до туалету, до криниці... Ідеш і уявляєш себе у справжньому царстві Снігової Королеви! А увечері до знемоги, до скоцюрблених від морозу рук, які мама потім відігріває у теплій воді, катаєшся з високої гори на санках чи на лижах. А як дядькового пса Рудика запрягали в санчата?.. На ніч протоплювали грубку, слухаючи завивання вітру за вікнами, пекли картоплю і... цукрові буряки, які замінювали нам цукерки, діставали з бочки квашені огірки чи помідори — і мали фантастичну вечерю при свічках (бо знову «вибило» світло). Чому вона пам’ятається більше, ніж навіть недавній прийом у Президента з нагоди професійного свята?
