12 листопада
У країні — криза (це не новина). Історії з масовими звільненнями — вже не «страшилки», а реальність. Нещодавно закрилось видавництво, де працювала одногрупниця, ще хтось розповів про такий же випадок, але з конкурентами... Тому, коли Настя повідомила, що її підвищують, я спочатку не повірила. Даремно.
Тепер сестра — менеджер. Отримує привітання від колег і друзів (котрі безсовісно запитують, коли ж їх будуть пригощати за рахунок «начальника»), дивує своєю обізнаністю зі справами (пам’ятаю, й раніше в малої «працівнички» просили допомоги чи поради досвідчені колеги).
Але плюс на мінус дає, все ж таки, мінус. Коли Настя підрахувала майбутню зарплату (незважаючи на мої застереження «не ділити шкуру невбитого ведмедя»), зрозуміла — половину «з’їсть» дорога, половину від решти — мобільний зв’язок (менеджерам доводиться постійно телефонувати то з приводу графіка, то на склад, то консультанту і т. д.), а на те, що залишиться, купимо різнокольорових повітряних кульок. І відпустимо в небо. Щоб було радісно.
