23 жовтня
У наш час не так багато людей можуть назвати себе віруючими. Це викликано і браком часу, і деякою скутістю, пов’язаною з незнанням традицій нашого народу. Для одних нерелігійний період історії став визволенням, для інших приніс лише розчарування. Зараз багато громадян намагаються повернутися до джерел, щоб захистити себе та близьких. Найважливіший момент релігійної взаємодії — це хрещення. По суті, звідси все й починається. Далі ти маєш просто підтримувати свої стосунки з церквою і Богом, проте фундаментальний камінь вже встановлено. Цього літа мені пощастило стати хресною мамою. Крім усвідомлення відповідальності, я зрозуміла, що це чудовий шанс пізнати більше про релігійний побут.
Нас провели до тісної кімнати без вікон. У центрі стояла чаша, викладена мозаїкою дрібного кахлю. Після роз’яснення елементарних правил поведінки, почалося читання молитов. Розгублені, схиливши голови, спідлоба позирали на дії інших. Хрестилися по команді, поверталися після підказок священика. Дійшовши до головної частини обряду — купання дітей, священик провів цілу бесіду на тему підгузників (обов’язкових нарівні з хрестильною сорочкою і хрестиком). Сам священик не упускав можливості пожартувати, дивлячись на жалюгідні спроби молодих духовних наставників впоратися з чужими дітьми. На виході учасники обряду захоплено розказували про жарти, про набуті навички. У розмовах і галасі загубилася та особлива, густа тиша церкви. Натовп з веселим гулом вийшов на вулицю. Всі йшли відзначати подію, дивитися фотографії... Біля виходу, назустріч натовпу, йшли віруючі. Вони кланялися біля самих східців: кланялися храму, кланялися вірі. І раптом стало якось незручно, соромно перед старою церквою. Хіба щойно здійснилося таїнство? Хіба це був справжній обряд? Хіба він здатний захистити і зберегти? Навряд чи. Це був звичайний розважальний захід для чужих, невтаємничиних, «туристів» у віру.
