4 червня
Учора в газеті «День» вийшла відповідь на мій щоденник, в якому я «яро защищала своих ровесников, целующихся в метро»!
Усі люди різні, й різними вони були завжди — у роки вашої молодості, Валентина Осипова, і в роки нашої... Були тоді і є зараз такі, що «ходят рядом и держатся за руки. От прикосновения к руке любимого по телу пробегает ток, как и от взгляда друг другу в глаза... Встречаются шесть лет до свадьбы, ни одного раза не поцеловавшись на людях...» Але зараз є й тоді були їхні протилежності.
І дуже шкода, що хтось вважає, ніби «любовь — это великое и светлое чувство только тогда, когда оно верное, чистое... а не вывернутое наизнанку»... Невже поцілунок — це «любовь, вывернутая наизнанку»? Якщо закохані цілуються в метро, то їхнє почуття невірне і нечисте? Якщо сучасне покоління не приховує своїх почуттів, то ми не проживемо в шлюбі 30, 40 років, не виховаємо дітей — онуків? Ми обов’язково будемо зраджувати? А якщо пара не цілується в метро, то це застрахує її від зради? Любов була тоді і є зараз, але відмінність у тому, що ваше покоління її приховувало, а ми — ні!
