5 квітня
Зізнаюся щиро й відверто: люблю страшні фільми (трилери, містику). Люблю, хоч і боюсь, як мала дитина. Подивившись «Пункт призначення», старанно заклеїла електричну розетку над ліжком скотчем, а на кухні заховала усі гострі-колючі-ріжучі предмети. На прем’єру «Привиди Червоної річки» минулого року ходила в кінотеатр. Більшу частину фільму я «підглядала» крізь пальці, а коли все-таки насмілилась їх прибрати... По-моєму, зловісна музика та несподівана поява привиду злякали глядачів набагато менше, ніж мій крик жаху. А після фільму, коли вже ввімкнули світло, до мене обернулись десятки зацікавлених облич... Не буду розповідати про «Омена» та «Дзвінок», «Чужого» та «Прокляття» і т. д. Скажу одне: нещодавно в одному журналі прочитала, що людина після перегляду кіножахів, переживаючи «страхи з екрану», активніше потім протистоїть стресам у реальному житті.
Хто наступний у кіно?
