29 березня
Нарешті! Вчора потрапила на фільм-мрію — «Зеленый театр в Земфире». Шквал емоцій, мільйон вражень. Відтепер він «пропишеться» у моїй фільмотеці.
Надзвичайно приємно було почути старі пісні з попередніх альбомів у новому аранжуванні. Але найбільше сподобалися «вставки» — роздуми, такі собі міні-інтерв’ю.
І так обожнювана співачка піднялась узагалі на недосяжний рівень — відповідала так щиро й відкрито, висловлювала все те, що деколи вгадувалося (ледь-ледь, натяком) у її піснях...
А потім була прогулянка засніженим Подолом. Абсолютно ігноруючи мокрі ноги й змерзлі руки, я йшла — світилася від щастя. Співала сама собі та перехожим давно забуті «Город», «Снег», «Синоптик»... Люди думали, що я божевільна.
А я думала: як добре, коли мрії збуваються!
