13 березня
Я дуже люблю тишу. Я почуваюся некомфортно в шумному середовищі. Через те я майже не відвідую дискотеки, концерти, масові свята. Кажуть, є певний поріг звуку, за яким людині стає зле. В мене цей поріг дуже низький. Я не розумію людей, які розмовляють по телефону, їдучи в маршрутці чи стоячи в черзі до залізничної каси. Звісно, є якісь екстремальні ситуації, коли розмова тут і зараз є вкрай необхідною. Проте розповідати про те, що було в тебе на сніданок таким чином, щоб тебе чули всі оточуючі, огидно. Мені така поведінка інших людей заважає жити. А чи маю я право жити так як хочу? І не слухати чужі приватні та особисті подробиці життя, коли мене це не цікавить?Звісно, я не можу зробити навколо себе омріяну тишу. Але я можу і зроблю максимум тиші в своєму середовищі: вимкну телевізор з серіалами, новинами, ток-шоу та рекламою; не буду слухати музику. Коли я поділився такими думками з одним знайомим, він, садистськи прикольнувшись, рекомендував мені пробити барабанні перетинки у вухах. Але ж я не хочу бути глухим. Я хочу чути звуки природи. Спів пташок, хтиве шарудіння листя, клекіт води...
