15 січня
У Біблії у книзі Даниїла є одна цікава історія. У персидського царя Кіра був глиняний ідол на ім’я Віл. Цар дуже трепетно ставився до нього й ходив щодня йому поклонятися. А пророк ізраїльський Даниїл поклонявся Богові своєму. І сказав йому якось цар: чому ти так не любиш мого Віла і ніколи не поклонишся йому? Пророк відповів: лише тому, що я не поклоняюся ідолам, зробленим руками, а поклоняюся живому Богові, який створив небо й землю і панує над усякою плоттю. А твій Віл — усередині глина, а на поверхні мідь, і ніколи він нічого не їсть і не п’є. Сильно розгнівило це великого царя. Покликав він 70 жерців-радників своїх, поставив перед своїм ідолом їжу та вино, дуже міцно зачинив його храм і запечатав перснем своїм. І сказав: якщо я завтра вранці тут не знайду цієї їжі та питва, то все це з’їдене і випите, звичайно ж, лише моїм улюбленим Вілом — ясно, що живим і діяльним! Сказано — зроблено... Вранці цар, зрозуміло, нічого тут не знаходить. Цар страшенно задоволений, жерці тріумфують, а пророк осоромлений! Але всі вони не врахували передбачливості Даниїла. Перед тим, як було замкнено звечора храм, він устиг посипати його підлогу скрізь попелом. І тепер на ньому ясно було видно... сліди нічних відвідувачів храму: не тільки тих самих жерців, але їхніх численних дружин і дітей. Потаємні двері до храму вони на допиті царем, потім, звісно ж, показали... Адже часто так буває в нашому житті: багато що, чому ми любимо поклонятися в ньому, свого справжнього, дійсного й живого життя зовсім не має. Ми приносимо сюди свої дари, але за їхній рахунок живе всього лише ціла юрба абсолютно нікчемних нахлібників і паразитів, які завжди вміли відкрити до наших ідолів потаємні двері...
