18 серпня
Досягнення і втрати України. Про це багато пишеться й говориться, дискутується. Як на мене, дуже прикро читати статистику, котра не раз повідомляла про те, що за роки незалежності на заробітки й у пошуках кращої долі до країн Європи, США, Канади виїхало понад шість мільйонів (!) українців, серед яких лікарі, інженери, програмісти, актори, музиканти і просто громадяни, які не знайшли можливості застосування своїх сил і здібностей на Батьківщині. А ще понад 30 опитаних соціологічними службами воліли б залишити Україну...
Величезні цифри «біженців». І це в мирний час. Втрати держави щодо її інтелектуального потенціалу також завеликі. Вони мають наслідки для її розвитку. Звичайно, на жаль, негативні, незважаючи на те, що заробітчани пересилають в Україну мільярди грошей.
З історії ми знаємо, що наприкінці ХIХ — на початку ХХ століття за океан подалося лише понад 300 тисяч українців, здебільшого галичани, яким сутужно жилося тоді в Австро-Угорській імперії.
З одного боку, мовляв, добре, що тепер українці можуть вільно їздити по світу й обирати собі місце для проживання. Але значна їх частина не поспішає повертатися на Батьківщину і працює на економіку та культуру інших країн.
Це один із показників того, що вдома не все гаразд. А ось інше джерело повідомляє: сьогодні 15 відсотків населення України становлять вихідці з країн Близького Сходу, африканського континенту, Південно-Східної Азії. Скільки ж їх буде, скажімо, у 2025—2035 роках? Запитання не риторичне, бо скільки ж тоді залишиться нас?
