21 червня
Кожного ранку мені, як і більшості людей, доводиться користуватися громадським транспортом. Я чесна пасажирка, та ще й дуже боюся контролерів, тому завжди купую й компостую квиток. Намагаюся заходити через передні двері, щоб можна було купити квиток у водія, якщо немає кондуктора. Сьогодні був саме такий ранок, як завжди. Я приготувала 50 копійок, мені передали ще й інші пасажири, і я спробувала заплатити за проїзд. Але в плани водія це, вочевидь, не входило. Поки я настирливо стукотіла у вікно, шофер навіть і не думав дивитися в мій бік. Не знайшовши пояснення такій його поведінці, я безпорадно поглянула на інших пасажирів із німим запитанням в очах: «Що ж робити?» Бабця, що стояла поруч, припустила, що у водія просто немає квитків! Я мило посміхнулася, а сама продовжила привертати увагу всіма можливими засобами. Коли мені це набридло, і я вже зібралася повертати гроші іншим пасажирам, помітила, що водій, виявляється, полюбляє музику. Поки я псувала собі настрій, він спокійнісінько слухав радіо із навушниками, і абсолютно не реагував ні на які звуки. Нарешті я таки отримала довгоочікуваний квиток, але виникло інше запитання, чи можу я не турбуватись про своє здоров’я і життя, пересуваючись містом в громадському транспорті, адже якщо шофер не звертав уваги на мене, чи відреагує він адекватно, коли на дорозі виникне аварійна ситуація?
