13 січня
Іду якось після роботи додому. Темно, холодно, вогко... А назустріч мені йдуть двоє — мати з маленькою донькою. І у тієї в руках скрипка — точнісінько в половину зросту... Подумала — бідна дитина, навіщо їй ця скрипка, адже на цьому інструменті так важко вчитися грати!
Із висоти своїх прожитих років хочу припустити (хоча сумнівів практично жодних немає ), що батьки, віддаючи дітей на навчання музиці, думають, мовляв, слава Богу, у мене тепер буде культурна, інтелігентна дитина — «ставимо пцису».
На жаль, знання нотної грамоти не означає витонченості душі. Хіба що дитина знатиме трохи більше музичних творів, аніж популярний у масах «Полонез» Огинського.
І наявність диплома, навіть дипломів про вищу освіту — також не ознака інтелігентності...
Так що нехай краще дитина спортом займається і здоров’я зміцнює, якщо вона не народилася Ойстрахом.
Пригадала, як колись давно прибігла зі школи донька-другокласниця, яка мала не дуже гострий музичний слух, і повідомила, що вона записалася «на віліончель», а я її швиденько відрадила від цього... І обидві жодного разу не пожалкували. Богу — боже, а кесарю — кесареве.
