Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЩОДЕННИК

19 грудня, 2006 - 00:00

19 грудня

Те, про що я хочу вам розповісти, вразило мене настільки, що тримати все в собі більше не можу. Кажуть, коли тобі набридли маршрутні таксі та машини, краще йти за новими почуттями та думками до більш примітивних транспортних засобів, таких як автобус та тролейбус. І ось я уже їду до університету в автобусі. На одній із зупинок заходить дівчина, вік якої не перевищує 15-ти років. На наступній зупинці до автобуса заходить старенька бабуся, угледівши яку, героїня швидко піднімається і пропонує своє місце літній жінці. Отримавши подяку, дівчина знаходить нове незайняте сидіння і вмощується там, але ненадовго, оскільки при наступному відкритті дверей до транспортного засобу заходить іще одна бабуся. Дівчина звільнила своє місце і для неї. Так ситуація повторюється кілька разів. Проте на одній із зупинок сходами до автобусу піднімається старенький дідусь і зупиняється навпроти того місця, де сиділа дівчина, але вона, на мій подив, не підіймається і залишається сидіти на своєму сидінні. Це трохи збентежило мене, адже чоловік також немолодий і потребує певної допомоги. Проте, незважаючи на всі мої прогнози, дівчина не встала зі свого місця, і, на мою думку, вона робила це свідомо. Ось так я мимоволі став свідком подорожньої, з гендерним нахилом, історії в автобусі.

Юрій КОСТЮК, Запоріжжя
Газета: