Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЩОДЕННИК

12 грудня, 2006 - 00:00

12 грудня

«Кричи голосно: водій глухий інвалід!» — такого типу «забавні» таблички прикрашають салони полтавських маршрутних таксі. Іноді дотепні водії допишуть «… глухий, мовляв, я, але мені потрібен час, щоб протезом натиснути на гальма!». Ось такі жарти, а реальність перевершує чорний гумор. Нещодавно в центрі Полтави зіткнулася пара «Жигулів» — лоб у лоб, причому їхали обидва на великій швидкості. Водій однієї з машин, приватний перевізник, загинув на місці, його тіло від удару опинилося за три метри від авто, також загинула пасажирка автомобіля, що рухався назустріч. Навіть випадкові перехожі звернули увагу на страшну деталь НП: неподалік від загиблого водія таксі лежав … протез його правої ноги! Особу 45-річного (на вигляд) інваліда-водія, який, усупереч будь-яким медичним нормам узяв на себе таку небезпечну місію, встановлює міліція. Доля ще двох — пасажира і водія «дев'ятки» — поки невідома, з важкими травмами вони були доставлені до лікарні, і їхнє життя висить на волосині… «Прикольні таблички» в полтавських маршрутках, виходить, мають сакраментальний і фатальний зміст. А саме: давно час навести лад у сфері послуг приватних перевезень не лише одного українського міста, а й інших населених пунктів країни.

Віталій ЦЕБРІЙ, Полтава
Газета: