Жіноча конференція в школі. Актовий зал битком набитий жінками, жінками заповнені коридори, ними аж кишить на сходах.... А в шкільній їдальні накривають для жінок столи — ласкаво просимо в перерві засідання підкріпитися, чим Бог послав.
Старшокласники, котрі насилу нашкребли дрібняків на один пиріжок на трьох, із заздрістю поглядають на бутерброди, тістечка й баночки «Спрайту», які товпляться на столах; жінки, тихо перемовляючись, закушують... жінки, жінки... А це ще що таке? Наче якийсь збій, якийсь дефект у щільному ряді жіночих спин... Та це ж Чернова з 9-го класу! А вона що тут робить?! Сидить, наче так і треба, за столом серед делегаток конференції й ковтає їхні тістечка одне за одним! Помітивши увагу однокласників, Чернова привітно махає їм рукою — однією рукою, значить, махає, а інша тягнеться за черговим тістечком. Ех, далеченько!..
— Будь ласка, будь ласка! — швиденько схоплюється котрась із жінок і підсовує до Каті повну тарілку. — Їж, дитинко!
— Мрбр, — з повним ротом киває Катя.
— Не можна так витріщатися, коли люди їдять, — кидає завуч, проходячи повз застиглих у безмовному подиві Катерининих однокласників...
Біля їдальні Чернову чекає клас у повному складі. Маленька, а скільки з’їла! За яким правом?
— Подумаєш, сказала, що не їла нічого від позавчора, — стенає плечима Чернова. — А вам хто заважав? Адже вони — жінки! Вони — матері! А часи такі важкі!..
Правду люди кажуть, що нахабство — друге щастя. А коли до нього ще небагато кмітливості та знання життя — то й зовсім перше...
№192 08.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
