11 жовтня
Не так давно преса взялася за розвінчання одного з існуючих у суспільстві стереотипів — стереотипу «донецьких». У жодному разі не хочу цей стереотип «загвинчувати», але довелося спостерігати досить цікаву картинку — як уявлення інших про людину впливає безпосередньо на саму людину.
Сидять у кафе за столиком у Житомирі двоє юнаків. Таких собі нічим не примітних — хіба що розмовляють голосніше за інших. І тут до них підсаджується виряджена напідпитку дівчина. Труснувши блондинистою шевелюрою, вона гукнула на все кафе: «Драсьте, мальчікі!»
Хлопчики зашарілися. Але оговтавшись, чомусь вирішили трошки похамити, й поцікавилися, чому, власне, до них «привалило таке щастя». Дівчина випрямила спину, розпрямила плечі й підняла брови «будиночком».
— Ви гадаєте, я з вами хочу познайомиться як жінка??? Ні! Я знаєте, чого взагалі до вас підсіла? (театральна пауза). Знаєте, чого я хочу з вами познайомиться? (ще більш довга пауза). Та тому що я з Донецька!
Судячи з її тону, це все мало б пояснити. І дійсно, хлопчики їй більше безглуздих запитань не ставили...
