5 жовтня
Відшумів ювілей «Дня» і мені також дуже хочеться вставити свої дилетантські 2 копійки наостатку.
По-перше, далеко не кожній щоденній газеті вдається протриматися десять років. Це вже багато про що говорить. А по-друге — «День» не був би «Днем», якби не тримався на таких колосах, як В.Княжанський, К. Гудзик, Д. Десятерик, Т. Поліщук...
Статті В. Княжанського я б порівняла з музикою Баха, а за образністю — з картинками І. Рєпіна. Все — чітко, зрозуміло і в цілковитій гармонії. К. Гудзик — це взагалі унікальне, дуже рідкісне явище в журналістиці: поряд із глибинною філософією теології — найгостріше розуміння й висвітлення соціальних питань. Це — Бетховен і Леонардо да Вінчі. Д. Десятерик — найтонша матерія, суцільний імпресіонізм: сприймаю як Дебюссі та Моне... А Т. Поліщук — це вже жанр фотомистецтва — відобразити прекрасну мить. Асоціюю з Шопеном (етюд — так етюд, вальс — так вальс... Але все дуже витончене).
А загалом газету хочеться величати «сером» — за інтелект, відсутність популізму, флюгерства, консерватизм у високому розумінні цього слова й, звичайно, аристократизм...
Знімаю капелюх і низько вклоняюся.
Многая літа!..
