16 серпня
У дитинстві все приймаєш за чисту монету. Коли я була ще дошкільницею, а моя сестра вже «дівкою», то я завжди, коли вона збиралася кудись на «гульки», нила: «Ну куди ти йдеш? Не йди, будь ла-а-аска...». А вона: «Йду на Кудикіну гору». І я щиро вірила, що є десь ця гидка Кудикіна гора, на яку моїй сестрі часто доводиться підійматися... А коли вона говорила, що у мене замість біцепсів — манна каша і що треба займатися фізкультурою, то я не могла зрозуміти, куди ж тоді подінеться манна каша? Ще мені говорили, мовляв, ляж, полеж (після їжі), нехай «зав’яжеться сало». Я лягала й уявляла, що в животі є якісь шнурочки, і от вони потихеньку роблять свою справу, зав’язуються.
І потім, вже багато років потому, я десь прочитала, що діти дійсно все їм сказане сприймають дослівно. От іноді чуєш, як кричать на дітей горе-матусі: «Я тобі руки пообриваю!». Або «Голову відірву!» — аж стає страшно за їхнє дитя, бо з нього може вирости новий Чикатило...
Поганих дітей не буває. Є тільки дрімучі батьки.
Дітей треба ніжити й пестити кожну хвилину... І вони будуть добрими та слухняними. Адже відведеного життям часу для спілкування з кожним днем залишається все менше й менше... Нажаль.
