12 серпня
От не люблю я їздити в метро. І не лише тому, що там підвищені децибели, якийсь небезпечний пил і сильне електромагнітне поле, як повідомляли нещодавно ЗМІ. Причина цієї нелюбові — наші дорогі чоловіки. Зі своїми нижніми кінцівками, які вони, сидячи, люблять розчепірювати під кутом не менше аніж 90 о . Іноді сидиш між двома представниками сильної статі прямо як у капкані, тиснешся, не в змозі посунутися, а сказати, начебто, незручно. Звичайно в таких випадках рекомендують розслабитися й отримати max задоволення. Але в мене чомусь задоволення не виходить і min. Одного разу мені поталанило споглядати картинку просто гідну пензля Репіна: навпроти мене сиділо рівно п’ять — чи то йогів, чи то балерунів — у позі напівлотоса-напівшпагата. І між ними не було вільного жодного сантиметра (хоча якщо трапляються доброзичливі попутники, то можна й усімох там прилаштуватися). А поряд, де «не притулятися» — скромно стояли наші «сумчасті» — затуркані, замучені жінки післябальзаківського віку. Такі наших «членистоногих» мачо не хвилюють. Так і їздимо життям...
