20 червня
Свої перші 11 років життя я провела в Михайлівському провулку, 9. Величезний старовинний будинок. Ми, діти, часто грали у дворі. А дворів було цілих чотири: верхній, середній, нижній і малий. Але все-таки на вулиці ми любили грати найбільше й нічим не ризикували, бо машини в ті часи з'являлися дуже рідко.
Ми стрибали зі скакалкою, грали з м'ячем, у класики... Коли втомлювалися від метушні, сідали рядком на невеликий парапет біля приземкуватого будинку навпроти — й починалися «зіпсований телефон», «кільце-кільце» або різні страшні історії.
І ось зовсім недавно почула по радіо передачу про Т.Г. Шевченка. Про те, де він жив у Києві, у кого гостював. І чую, що останній його київський притулок був у будинку на розі Михайлівського провулка та Іринінської вулиці. Це ж треба! Там, де ми влаштовували свої нехитрі дитячі посиденьки — може, вечорами сидів сам Кобзар! Причому це було останнє його перебування в Києві.
Справді, незбагненні шляхи Господні...
