14 червня
Ось і сталося те, що й мало статися. Вибори відшуміли — і ціни стали злітати у надхмарну височінь.
Наші міністри догосподарювалися і швиденько «звалили» (приношу вибачення за негарне слово, але з пісні слів не викинеш) до Верховної Ради. Там тепло, ситно і спокійно. Якщо не приймати все близько до серця.
Правда, ще дехто, остаточно забувши про народ, за інерцією змагається за високопосадові крісла. Хочеться їх обізвати екзотичним словом «камікадзе». Та, очевидно, інакше вони не можуть: влада — це наркотик. І золота жила до того ж.
А де ж Антимонопольний комітет? Напевно, глибоко заліг і чекає, куди подме вітер.
А тим часом наш багатостраждальний законослухняний народ побурчав, поохав та дістав свої потерті гаманці й приречено розлучається зі своїми останніми копійками. І це ж тільки квіточки...
Правду казав Остап Бендер, що у фінансове провалля можна падати все життя. Особливо, якщо тебе туди зухвало щоразу штовхають...
