12 травня
Іноді постає непросте питання — з чого складається наш світ? Чи то з безкінечного очікування результату, постійного намагання зловити свою синю птицю вдачі (адже от вона...і немає, розчинилася у повітрі), чи то з сотні тисяч розкиданих фотознімків, таких собі кадрів життя, чи то з заплутаних у просторі часових поясів... Іноді настають моменти, коли хочеш зібрати життя докупи, зрозуміти сутність усього — себе, своїх надій, того безмежно синього неба і яскравих зелених очей. Але ж ні! Тебе немає, нічого збирати! Ти заплутався там, у жорстокій глибині своїх часових поясів і немає тобі звідти виходу. І страшніша за все безмежна прірва життєвих меридіанів, що розмежовують душу десь глибоко всередині — в них легше заплутатися. Кожен з нас є окремим світом із своїми Індіями та Америками, внутрішніми демократіями, революціями та голодними бунтами. Дарма, що для інших ми доньки, дружини чи брати — всередині хворобливо посміхаються, сходячись у вічній боротьбі, криваві диктатори і святі пророки. Головне — з останніх сил чекати. Доти, як не знайдеш свою, особливу площину, де час на персональному годиннику завжди місцевий, фотознімки розкладені по полицях, а синій птах миролюбно їсть насіння з твого підвіконня.
