28 лютого
Будували ми хату. Кажу сусіду-пічнику: «Постав мені пічечку. Невеличку, а я її берегтиму, білитиму». «Та що Ви, їй Богу! — конозиться сусіда. — Люди просять «Розбери, Іване, піч, бо не модно».
«А мені постав», — не відступаюся я.
І ось вона, пічечка, в новій хаті — зовсім не зайва. Треба влітку грушки підсушити — будь ласка. На Різдво ковбаски спекти по-домашньому, щоб із димком.
Приїздять друзі, камінами вихваляються. А тоді гульк на черінь: «Так тут же спати можна!». Долоні до пічних боків прикладають: «О-о, яка тепла!..»
У раптові морози зовсім не журюся. Газовий котел ледь-ледь дмухає, а я наберу дровець, з літа припасених, і в пічечку. За кілька хвилин з димаря ціпочка диму. То сигнал сусідкам, що в Марії на посиденьки збираються. «О-о, та вже піч топить». А самі валянцями «клац-клац» — холодно.
Не модно? Зате — яка альтернатива...
