24 січня
Ніде правди діти, люблю спостерігати за людьми в транспорті, на вулиці — будь-де. Ось, наприклад, у метро хлопець та дівчина сидять навпроти. У нього в руках троянда, у неї — торт.
— Як настрій? — запитує юнак, дивлячись на дівчину закоханими очима.
— Добре! Давай я її потримаю, бо ти напевно зламаєш! —сміючись, каже дівчина. — Дівчата з квітами ніжніше поводяться! — продовжує в тому ж дусі вона.
— Авжеж, звичайно, а тримати торт — то справжня чоловіча справа! — весело, але чомусь знервоано, відповів юнак. Віддає троянду, а торт дівчина вже поставила йому на коліна.
Слухаючи цей діалог, мені здалося, що все зрозуміло: їдуть додому пити каву та їсти торт. Руки в них тримтять, очі загадково блищать — перше побачення! І тут я згадала, що тільки вранці спостерігала за парочкою, яка поводилась так само, різниця полягала лише у віцi: то були дідусь та бабуся. Провела цю паралель, i в мене піднявся настрій. Щасливі й закохані молоді — це не дивно, в них вік такий, а от закоханих стареньких бачиш не часто. Між тим розмова продовжується.
— Хвилюєшся? — запитує вона.
— Та ні! З чого б це раптом? — спокійно відповідає він, але його виказує нервове дригання ногою, на якій торт.— Як думаєш, все буде добре?..
Зупинка. Мені — виходити. Бачу, й вони підводяться. Раптом юнак, голосно сміючись, каже:
— Уяви, заходимо в квартиру, а ти з порога: «Мамо й тату, знайомтесь — це мій майбутній чоловік!!
Я нарешті розумію, кому квіти, хто буде їсти торт і те, наскільки пам'ятним стане цей день для них! Добре було б, щоб і вони через багато років, дивились одне одному в очі так само, як зараз, так, як ті старенькі дідусь з бабусею...
