ЩОДЕННИК

23 листопада

Падають груші. Світлим промінчиком — спогад дитинства: дощ торохтить у вікна, веселими сльозами стікає на призьбу, зазирає через поріг.

Ми, діти, на печі. Раз по раз відчиняються двері. Мама відрами носить груші, сипле їх на долівку, встелену осокою. Груші тверді, зеленкуваті. Та обмиті дощем здаються святковими.

Скоро хата стає схожа на вулик — тісна і духмяна від груш.

Мама бідкається:

— Не дощ, а наказаніє Господнє.

Ми сміємося. Дощ весело тарабанить у вікна. Десь у саду падають груші.

Прямо на груди землі...