ЩОДЕННИК

22 листопада

Два дні розквітала Фіалка. Щоранку я бігла до підвіконня в надії побачити її блакитне серце, закутане у пелюстки. Вона пробуджувалась від тоненьких промінчиків сонця і грала прозорою блакиттю у вікні. Її соковите листя так швидко наповнювалося первозданною вологою, що здавалося напрочуд важким. А шовкові пелюстки були ніжніші від троянди, без пихи і колючих голок. Тільки часом квітка сумувала... Коли потроху вона віддавала землі свої серпанкові шати, відразу вкривалася сріблястою росою сліз. Тоді я ховала її у своїх долонях і тихо дихала на опалий оксамит теплом.