12 жовтня
З бараболею мої муки не закінчилися. Почалися буряки. Спочатку кормові. Величезні, немов застарілі гігантські комп’ютерні монітори, вони легко витягалися з землі, проте втримати однією рукою їх було неможливо. За годину викопали всі.. Гичка на одну купку, здерта земля з кореня на другу, а буряк на третю. Потім взялися за цукровий буряк. Тут ситуація протилежна. Дрібний корінчик так цупко тримався у землі, що кожен треба було підкопати. «Ну кожному треба поклонитися», — сердився сусід, що прийшов нам на допомогу і сам уже був не радий від своєї ініціативи. Словом, обчиняли до ночі. Можливо, робота пішла б скоріше, якби не норовлива корова, що була припнута поряд. Вона ледь з рук не видирала гичку. Корова,як пилосос, втягувала в себе всю зелень. Додому худобина ледь почвалала. «Колобок на копитах»,— сміялася з «бурьонки» сусідка. Теща, зобачивши такого казкового персонажа на подвір’ї, ледь не зомліла. На щастя зажерливої корови, гичка була без землі. «Шашликів не буде»,— не приховуючи смутку заявив тесть, якому рогата зараза вже в печінках сидить. Останні два місяці корова ніяк не могла отелитися. Ледь не щотижня її водили до бика. Нещасний бугай вже почав втікати від ненаситної «тьоли». Щоб корова таки «погодилася», тесть мусив влити їй в пащеку фляжку горілки. Після оковитої корова сама бігла до колгоспної ферми. Ледь не зґвалтувавши бугая, вона рушила додому з вульгарними вихилясами. Коли вона перестала «зриватися», всі з полегшенням зітхнули — буде бичок.
