Львівський академічний театр імені Леся Курбаса завершує сезон прем’єрою — трагедією Вільяма Шекспіра «Король Лір», написаною геніальним англійцем у 1605-1606 роках, в основу якої покладено одну з найдавніших легенд Британії. Постановку здійснив запрошений режисер — Овлякулі Ходжакулі, добре знаний на теренах колишнього Радянського Союзу понад п’ятдесятьма постановками у театрах Туркменії, Киргизії, Казахстану, Росії та Узбекистану. Сценографія та костюми теж «гостьові» — Марії Сошиної. У «Лірі» грають Андрій Водичев, Андрій Козак, Олег Онещак, Мирослава Рачинська, Олег Стефан, Олег Цьона та Орест Шарак.
Про Овлякулі Ходжакулі театрознавці говорять, що він не переслідує кон’юнктурних, прагматичних, тимчасових цілей, а звертається до загальнолюдських цінностей, пристрастей і почуттів. Як-от у «Королі Лірі»: «Що ті очі? І, бувши зрячим, спотикався я. Нас муки учать». — «Чи то вже звичай, що через дітей батькам так доводилось страждати? Чи то батьки самі таких потвор породили?» — «Є ліки. Найдорожчий з них — це спокій. Лір його не має...». Вистава представлена у жанрі капрічос.
Цікавим назвав задум саме такої інтерпретації Шекспіра народний артист України заньківчанин Богдан Козак: «У виставі застосована форма ляльки, східного театру. Це все творить певний міф, парафраз для розуміння подвійної природи людства — так званого оксиморона. Колись Віктор Гюго сказав, що геніальність твору визначається темнотою його місць. А Шекспір, власне, один із тих геніїв людства, де є дуже багато темних місць, парадоксального мислення, які треба розшифровувати. На мою думку, режисер і сценограф «Короля Ліра» дуже виразною мовою звернулися до вічних тем, а актори театру Курбаса блискуче їх утілили».
Художній керівник курбасівців Володимир Кучинський спростовує думку про те, що Шекспір зараз не актуальний: «Ми не можемо просто так іти за уподобаннями глядача. Є речі, які стосуються суто громадської, мистецької позиції — їх треба відстоювати, бо на них Майстер знається більше, аніж пересічні глядачі. Зараз всі театри потакають глядачеві, і ця планка потакання дуже опустилася — нижче ватерлінії... Треба жити серед Майстрів. І у Львові це можливо. Тим паче, що зараз час створення культурних консервативних цінностей, і в цьому плані поява Шекспіра в нашому театрі є дуже показова».
