Філософія — не лише наука, сукупність певних постулатів, фактів, узагальнень й думок, а й мистецтво жити, самовіддані пошуки сенсу буття, суті добра та зла, пошуки відповідей на великі, «вічні» запитання. Принаймні так розуміли сенс філософії славетні античні мислителі.
Дуже важливо, що й у теперішній Україні року 2010-го, попри всезагальну, здається, метушню людей, що включились у змагання: «хто оволодіє найбільшою кількістю матеріальних вигод» (по суті, це — не що інше, як «забіг тараканів»), попри тривожне згасання інтересу до духовних проблем, все ж таки і були в минулі десятиріччя (наприклад, П. Копнін, В. Шинкарук), і є зараз (назвемо М. Поповича) учені-філософи справді першокласного, міжнародного рівня. Особливе місце в цій плеяді по праву належить доктору філософських наук, професору, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка (у цьому списку нагороджених він — перший представник цієї галузі знання) Сергію Борисовичу Кримському. На початку червня Сергій Борисович відсвяткував 80-річний ювілей, з чим його щиро привітала наша газета; саме цій славетній даті було присвячено урочисте засідання Вченої ради Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, що відбулося 22 червня.
Відкриваючи засідання, директор інституту, академік НАН України Мирослав Попович наголосив на одній, винятково цікавій рисі Сергія Борисовича, котра притаманна йому впродовж усього творчого та наукового життя.
А саме: йдеться про непрестанні, невтомні пошуки вченим справжніх, високих смислів буття, якими людина наділяє світ, які існують незалежнго від того, чи сприймає їх людина, чи ні (висловлюючись філософською мовою, це — прагнення до «ціннісного смислового універсуму»). Справжні глибокі книги, такі, як твори сьогоднішнього ювіляра, за які він був удостоєний Шевченківської премії («Під сигнатурою Софії»; «Философия как путь человечности и надежды»), на думку академіка Мирослава Поповича, пишуться так, що саме прийдешні покоління їх нібито спонтанно розуміють (без свідомого розрахунку автора на це). Ось чому праці Кримського — це «завтра» філософської науки, хай навіть воно ще не настало зараз. Слід відзначити, додав Мирослав Попович, і багатство образного, асоціативного ряду книг, лекцій та статей Сергія Борисовича, завдяки чому вони є не тільки доступними для сприйняття, а й красивими.
Зрозуміло, з особливою увагою очікувався виступ самого «винуватця урочистостей». Сергій Борисович промовляв не дуже довго (близько 20 хвилин), слухали його в абсолютній тиші. «Я зараховую себе до тих учених, які продовжують творчо працювати, — сказав професор Кримський, — тому дуже любив і люблю вислів Беранже: «Ніщо так не освітлює шлях уперед, як полум’я спалених рукописів» — ця думка дуже допомагає в роботі. Якщо ви запитаєте мене, що перебуває в центрі моїх наукових пошуків як філософа, то я хотів би розповісти вам про один цікавий експеримент. Уявіть собі акваріум, доволі значний за розмірами; дві його частини розділені непроникливою скляною перегорожею; в одну половину акваріума запущено хижу щуку, а в іншій плавають невеликі рибки, які зазвичай є для цієї щуки поживою. Скляна перегорожа «блокує» всі спроби щуки з’їсти своїх маленьких сусідів; так триває певний час, припустимо, кілька годин; потім перегорожу раптово знімають. І що ж трапилось? Щука несподівано мирно (!) плаває серед інших риб, не чіпаючи їх — психологічна «перебудова» відбулась». І ось я думаю, сказав промовець, чи існує ця перегорожа між нами та непроминальним світом і якою вона є?
Результати моїх праць пов’язані не тільки з моїм ім’ям, вони трансперсональні, бо є результатом обговорень, зіткнення думок. Серед «вічних тем» філософії — час, розвиток, розум, гідність людини. Візьмемо відомий гегелівський «розвиток по спіралі» (його дуже цікаво проаналізував сучасний філософ Вадим Іванов). Запитуємо себе: а що, в центрі цієї спіралі — дірка? Насправді в центрі там ніякої «дірки» немає, бо розвиток «накручується» на фундаментальні цінності, й саме навколо цих цінностей відбуваються «часовороти».
Я вважаю: все, що є доброго в житті, — це результат виправлених помилок. Тому мені близька думка Томаса Манна: «Будь-яка критика є прихованою ніжністю» (а, наприклад, Альбер Камю висловився так: «Приємно чути щось про себе навіть на лаві підсудних!»). Критика може бути різною, може навіть мати форму «нищівного» комплимента (коли письменник та мораліст початку XVIII століття герцог Луї де Сен-Сімон прочитав жахливої якості вірші короля Людовіка XIV, то так «похвалив» їх — а псувати настрій монарху було небезпечно: «Ваша Величносте, воістину для Вас немає нічого неможливого: ви захотіли написати поганий сонет — і прекрасно впорались з цим завданням!»).
Якщо ж серйозно Сергій, то є одна найважливіша річ. Ми, люди, не знаємо, коли відбудеться наша зустріч з Богом, проте точно знаємо, де саме вона відбудеться. Це — зона солідарності, зона гуманізму, співчуття й доброти».
Подарунки ювіляру (лише один приклад: букет лілей, що символізує істину), вітання від провідних гуманітарних установ України (не тільки академічних)... Але найбільше порадувала багатьох присутніх така звістка: Сергій Борисович Кримський спільно з видавництвом «Дух і Літера» готує до публікації нову книгу. Її назва прекрасно відповідає характеру творчості вченого — «Шифр духовності».
