Привид мегабільшості у Верховній Раді за участю в ній Партії регіонів блукає політичними коридорами. І допоки народні обранці працюють не у відкритому сесійному режимі, чутки про ймовірність створення широкої коаліції щодня обростають новими деталями. Однак чітку відповідь на питання про те, бути чи не бути «ширці», враховуючи традиційну для української політики переговорну підкилимність, дати дуже й дуже складно.
Подейкують, що ініціатива створення коаліційного альянсу с «синьо-білими» опозиціонерами належить парламентським соратникам Юлії Тимошенко, оскільки саме їхній рейтинг повільно, але впевнено котиться донизу. Воно й не дивно: за кризу і боротьбу з нею відповідає керівник виконавчої гілки влади — лідер БЮТ.
Якщо широка коаліція таки відбудеться, БЮТ та ПР мають, вочевидь, домовитися: чий лідер буде президентом, а чий — прем’єром? Якщо ці дві політичні сили внесуть зміни до Конституції про так званий мораторій на вибори (а такі ініціативи неодноразово лунали з пропрем’єрського табору), дострокових парламентських виборів точно не буде. Плюс є ризик, що президента обиратимуть у Верховній Раді, де потрібного депутатам гаранта буде обрано більш ніж гарантовано. Такі тенденції йдуть урозріз із нормами усталених демократій.
Чи реалізують цей сценарій дві найбільші парламентські фракції, буде відомо вже після травневих свят — коли депутати повернуться до сесійної зали. Чому їм потрібно поспішати? Та тому, що внесення змін до Основного Закону країни — досить тривала процедура і якщо ставка робиться на вказаний вище сценарій, то законодавчий старт має бути заданий, як то кажуть, вже і зараз.
«Лише готовність політичних лідерів просувати структурні реформи, — пише лондонський журнал «Економіст», — а не вибори, визначить, якою вийде Україна з цієї кризи». Це впливове видання зазначає, що «всі політичні лідери, включаючи Тимошенко, Януковича і Ющенка, визнають корупцію, нестачу структурних реформ у державі й обвинувачують одне одного». І далі «Економіст» зазначає, що жоден із цих політичних діячів не піднявся вище рівня обіцянок. Тому, як зауважує видання, не дивно, що «багато українців відчуває, що жодне із трьох знайомих облич не здатне просувати інтереси країни вперед».
Але повернімося до коаліційного будівництва. Давайте, припустимо, що БЮТ і Партія регіонів таки створили цей союз «вужа та їжака». Очевидно, що такий коаліційний формат гарантував би стабільність у владі (в КМУ і парламенті, принаймні). Це, безперечно, плюс, оскільки «вічна» українська владна лихоманка викликає щонайменше — роздратування і в Європі, та й в світі. Але якщо під «широкою» коаліцією розуміти тільки БЮТ та Партію регіонів, то ми де-факто матимемо парламентську республіку, де влада належить двом політичним «важкоатлетам». Всі інші політичні сили будуть викинуті на узбіччя великої політики і фактично не матимуть шансів претендувати на провідні ролі (ПР і БЮТ можуть підняти прохідний бар’єр і, таким чином, убезпечити себе від «непотрібних» сусідів у Раді). Проте віце-спікер Микола Томенко минулого тижня заявив, що існує теоретична можливість, щоб у парламенті виникла коаліція чотирьох з половиною фракцій, яка б об’єднувала всі політичні сили, крім пропрезидентських груп у фракції НУ-НС.
Тим часом в Партії регіонів до широкої коаліції ставляться здебільшого упереджено. Депутат-регіонал Ярослав Сухий прокоментував заяву віце-спікера глузливо, заперечуючи сам термін «широка коаліція». Утім, вважають експерти, представники великого бізнесу в ПР таки прагнуть до порозуміння з урядом, адже великі гроші люблять тишу, а не виборчий «дзвін». Тим паче — в кризових умовах.
Нині «синьо-білий» табір розділився на бізнес групу, (до якої належить і Ринат Ахметов, який нещодавно публічно висловився «за» співпрацю з Кабміном) і політичну групу, в яку входять нардепи, що не мають жодного відношення до підприємницької діяльності. Власне від того, в яку сторону схилиться шалька «регіональних» терезів і буде залежати ймовірність коаліційного шлюбу з розрахунку між БЮТ та ПР. До речі, пан Янукович — у другій групі. Проте, хай там як, але вже сьогодні очевидно наступне: з усіх конституційних інновацій найбільш руйнівну дію виявило саме положення про коаліцію депутатських фракцій. Саме коаліції відводилась роль базового інституту у ВР. Проте очікування, що покладалися на цей інститут, не просто не виправдалися... Більш того — в першу чергу «дякуючи» деструктивній дії принципу коаліційності Україна не виходить із перманентних політичних криз. З моменту політреформи — 2004 пройшло чотири с гаком роки. Увесь цей час українці були (та й зараз є) вимушеними свідками постійних коаліційних переговорів, консультацій, формувань-переформатувань. І кінця — краю, схоже, не видно...
