"До свого вісімдесятиріччя мені б хотілося і самій побачити, і людям показати все, що я зробила за довгі роки. Але далеко розбіглися мої діти-твори, й занадто вже багато їх. Не залучити їх на батьківщину до Києва, на свято своєї матері. Не побачимо ми "Хліба", "Літа", "Безіменних висот", "Старої Флоренції", "Льону", "Старої печі" та інших...
У житті, як на довгій ниві, усього було: і радощів, і прикрощів. У Стародавній Японії існував звичай: художник, змінюючи творчу манеру, брав собі нове ім'я. Так і я давно вже не та Яблонська, якою була колись".
Народний художник України, академік Академії мистецтв України Тетяна Нилівна Яблонська, чарівна і дуже цікава людина, зі своїм багатовимірним внутрішнім світом, який оживає в її живописних полотнах. І, мабуть, зовсім невипадково її передостання виставка - цьогорічна була ювілейною - називалась "Вікна". Адже кожна картина є проекцією добра, сконцентрованого в самій художниці, яке входить до нас через кожну нову вікно-картину.
Вікно перше
На відкритті виставки до свого 80-річчя Тетяна Нилівна виглядала жвавою, елегантною, веселою переможницею. З доброзичливою самоіронією приймала поздоровлення від колег, друзів, глядачів з нагоди подвійної події. Під час роботи виставки Тетяна Нилівна щонеділі в певні години приходила до Національного художнього музею на зустрічі з відвідувачами. Вона сідала на лаву посеред центрального залу і привітно та терпляче відповідала на запитання цікавих.
Під час одного з таких "чергувань" ми і домовились про зустріч.
