ДНIПРОПЕТРОВСЬК
КОМУ ВІРИТИ? ОПОЗИЦІЙНІ СИЛИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ЗАЯВЛЯЮТЬ ПРО ПІДГОТОВЛЮВАНУ МАСШТАБНУ ФАЛЬСИФІКАЦІЮ РЕЗУЛЬТАТІВ МІСЦЕВИХ ВИБОРІВ
Їхнє обурення викликав екзит-пол, результати якого були оприлюднені після закриття виборчих дільниць у близькій до влади інформаційній агенції «Новий міст». За даними дослідження, проведеного дніпропетровською філією Інституту ім. Горшеніна на виборах міського голови впевнено лідирує Іван Куличенко, — чинний міський голова і офіційний кандидат від Партії регіонів. На його підтримку начебто проголосувало близько 40,1% виборців. Слідом за ним ідуть Святослав Олійник («Україна майбутнього») — 16,1%, Андрій Павелко («Фронт змін») — 15,5%, Загід Краснов («Наша Україна») — 14,4%. Замикає першу п’ятірку кандидат від «Батьківщини» Галина Булавка — 6,9%. Результати екзит-полу свідчать про те, що в Дніпропетровську міськраду повинні пройти Партія регіонів, за яку проголосувало 40% виборців, а також «Сильна Україна», — 14%, «Батьківщина» — 12%, «Фронт змін» — 8%, КПУ — 6,5%, «Україна майбутнього» — 6,2%, «Народна партія» — 3%. Повідомляється, що в ході екзит-полу було опитано 6212 респондентів на виході з 64 виборчих дільниць Дніпропетровська.
Подібний результат, зокрема щодо виборів міського голови, координатор громадської організації «Громадський актив Дніпра» (ГРАД) Андрій Денисенко вважає просто нереальним. Він заявляє, що «замовлені екзит-поли, проплачені владою, покликані створити інформаційну шумову завісу, аби прикрити фальсифікацію волевиявлення дніпропетровців». Насправді, стверджує А.Денисенко, «влада програла вибори міського голови, а низька явка виборців виявила недовіру суспільства до можливості проведення чесних виборів при правлінні регіоналів. Координатор ГРАДА оприлюднив результати іншого екзит-полу, проведеного Центром соціальних технологій «PR простір», який опитав 4 тисячі виборців на 50 дільницях Дніпропетровська. Згідно з цими даними, переможцем перегонів на посаду міського голови став колишній керівник депутатської більшості у Дніпропетровській міськраді Загід Краснов (32,6%), який балотувався від «Нашої України». Друге місце (26,3%) — у чинного голови Івана Куличенка, представника «Партії регіонів». Третє — у народного депутата України Святослава Олійника, лідера партії «Україна майбутнього». Проти всіх проголосували 9,1% опитаних. Цікаво, що в кандидата «Батьківщини» Галини Булавки, за результатами екзит-полу, лише 1,2% голосів. Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко, ймовірно, передбачаючи такі результати, вперше не приїхала на батьківщину голосувати за місцем прописки. Щоправда, як пізніше заявили її соратники, вона несподівано захворіла на грип чи ангіну, і через погане самопочуття залишилася в Києві. «Мене здивувала позиція представників цієї партії, — сказав А.Денисенко. — Вони не вигадали нічого кращого, як приєднатися до спільного хору голосів представників провладних партій, які заявляють, що вибори на Дніпропетровщині були чесними, демократичними та прозорими». Тепер, вважає координатор ГРАДу, місцева влада спробує «довести фарс із липовими цифрами до кінця — аж до підробки протоколів і підміни бюлетенів».
Можливо, перші симптоми цієї роботи виявили на одній з виборчих дільниць Дніпропетровська активісти партії «Єдиний центр». Кандидат у депутати обласної ради в мажоритарному виборчому окрузі №21 Оксана Булик побачила на столі голови дільниці поряд зі звичайними списками ще один — написаний від руки. У ньому значилося близько 200 осіб із номерами виборців у списку, і всі вони були вже викреслені. Коли О.Булик сфотографувала папір і поцікавилася, що це за реєстр, то у відповідь не отримала виразних пояснень. «Такий список, — вважають у обласній організації ЄЦ, — говорить лише про те, що ДВК грубо порушує закон про вибори. І це може означати, що можливо буде незаконно використано бюлетені для фальсифікації результатів виборів, оскільки в членів комісії згідно із законом не повинно бути жодних списків, окрім тих, які дала держава».
Про роботу виборчих комісій, де в основному сиділи представники провладних партій, говорили на прес-конференції і представники «Незалежної асоціації журналістів» — громадської організації, яка проводила моніторинг місцевих виборів у всіх районах Дніпропетровська. Активісти асоціації виявили в навчальних закладах, де розташовано виборчі дільниці, агітаційні куточки, присвячені політиці Президента України. У той же час, на багатьох дільницях не було інформації про партії та кандидатів, і з цієї причини виборцям, далеким у повсякденному житті від політики, було важко визначитися зі своїм вибором. Окрім того, учасники моніторингу виявили на деяких ділянках брак бланків для протоколів і бюлетенів для голосування. «Ситуацію, як це не дивно, рятувала низька явка виборців, але якби вони прийшли всі, то бюлетенів забракло б», — сказав координатор проекту Сергій Головньов. В асоціації вважають, що в цілому організація місцевих виборів була далеко не на висоті. Свою роль зіграли стислі терміни виборчої кампанії, формування комісій із представників партій, які раніше ніколи організацією виборів не займалися. Особливі нарікання в незалежних спостерігачів викликала робота Дніпропетровської міської виборчої комісії. Її члени протягом усієї кампанії працювали за зачиненими дверима й під охороною міліції, а в день виборів прагнули не надавати пресі жодної інформації. Тоді як обласна комісія не раз проводила брифінги, їхні колеги з міського тервиборчкому розмовляли з журналістами буквально через плече, а часом і просто зухвало. Можливо, саме тому в багатьох склалося враження, що відкритих і чесних виборів за зачиненими дверима не буває. Тепер опозиція в Дніпропетровську намагається збирати в дільничних комісіях копії протоколів результатів голосування, щоб установити реальний електоральний вибір дніпропетровців. «Небезпека для суспільства полягає в тому, — підкреслює Андрій Денисенко, — що нинішня влада, задушивши провінцію, встановить свій повний контроль і над столицею».
ЖИТОМИР
«...ЩЕ ОДНА ТАКА ПЕРЕМОГА — І КРАЇНА ПЕРЕСТАНЕ БУТИ ЦІКАВОЮ НАВІТЬ ЯК АРЕНА ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ»
Станом на 12 годину в Житомирі на частині виборчих дільниць ще складалися протоколи підрахунку голосів, а в міській територіальній виборчій комісії приймали й зачитували ті, які вже привезли. Отже, навіть попередніх результатів не було. Проте відразу після закінчення голосування на одному з житомирських сайтів, який, судячи зі стилю інформації, що там розміщувалася, орієнтувався на кандидата в житомирські мери Михайла Заславського (балотувався від «Молодіжної партії України»), були оприлюднені дані екзитполу соціологічної групи «Взаємодія» з Херсону. Згідно з його даними, саме цей претендент був на першому місці з результатом 20,6%. На другому місці з невеликим відставанням — заступник голови облдержадміністрації, член Партії регіонів Володимир Дебой. До речі, на цьому ж сайті демонструвалось відео, на якому деякі члени однієї з виборчих комісій обурювалися поведінкою Дебоя під час візиту на дільницю, звинувачуючи його в грубості, нетактовності й навіть нетверезості. І трохи поступалася їм обом чинний мер Віра Шелудченко (від партії «Рідне місто»). З іншого боку, з кіл міської ТВК надходила неофіційна інформація, що лідирує саме вона, але пізніше попереду вже був В.Дебой, і основні виборчі штаби підтверджували наявність такої тенденції. Власне, ці моменти вже на фініші виборчої кампанії демонструють напруженість в боротьбі за крісло житомирського міського голови, в якій в хід пішли як звичайні прийоми (спішне наведення порядку в дворах багатоповерхівок під егідою мерії), так і ноу-хау від благодійного фонду М.Заславського щодо відкриття на базі колишнього військового летовища цивільного аеропорту Житомир—Озерне. З легкої руки місцевих колег за аналогією з романом І.Ільфа та Є.Петрова «Дванадцять стільців», в якому син турецького підданого Остап Бендер безсоромно дурив людей, цей проект назвали Нью-Васюками. В свою чергу, з боку опонентів пана Заславського в хід була запущена й інформаційна «бомба» у вигляді незареєстрованого бюлетеня під назвою «Сорока», там детально описувалась ймовірна схема розкладки сил в боротьбі за Житомир. У ній, з одного боку, фігурували пани Дмитро Фірташ та Юрій Бойко — їм приписувалась велика зацікавленість у кандидатурі М.Заславського, вихідця з ДК «Газ України» й компанії «Укртрансгаз», і заволодінні — з його допомогою, якщо б він став мером — підприємством «Житомиртеплокомуненерго», яке знаходиться в комунальній власності. Крім того, в Житомирі протистояння по лінії М.Заславський — В.Дебой низка аналітиків пов’язувала із намаганнями «застолбить за собой место» іншою групою регіоналів, одним із лідерів якої вважається прем’єр-міністр Микола Азаров, а представником на Житомирщині — нинішній губернатор Сергій Рижук.
З іншого боку, з огляду на уповільнене оформлення протоколів виборчих комісій, не могли дати інформацію про дані паралельного підрахунку голосів і в обласному штабі ВО «Батьківщина». Як і не говорили (принаймні на той момент) про грубі порушення і підтасовки. І це можна було б вважати відносно оптимістичною ознакою, якщо так відбувалось до кінця встановлення результатів. Бо в іншому випадку, хто буде мером, за житомирян могли б вирішувати в найвищих кабінетах на Грушевського чи на Банковій.
Щодо успіху В.Дебоя, який починав з дуже скромних рейтингів, то його, зокрема, можна пояснити можливістю доступу практично у всі колективи організацій, установ і підприємств, з іншого — певним особистим шармом. Хоча в його команді є люди з не дуже гарною репутацію серед житомирян, які їх знають.
Олександр МУЗИКА, декан соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка, голова Житомирського відділення Асоціації політичних психологів України:
— У Житомирі 37% виборців з’явилися на дільниці й проголосували. Як дослідник я не маю достатніх даних для загальних висновків. Але часткові такі: не в докір мешканцям Житомира, але вони — роз’єднані й пасивні індивідуалісти. Це цілком збігається з результатами досліджень відомого українського соціолога Євгена Головахи щодо всього народу України. Прогнози щодо позитивних змін — невтішні.
Політичні партії та їхні очільники мали б зрозуміти, що їх високопартійні інтереси закінчуються там, де починається національна ідея. Пора вже навчитися вчасно зупинятися, бо ще одна така перемога — і країна перестане бути цікавою навіть як арена політичної боротьби. Щоб залишатися національною «політичною елітою» (якесь слово, наче із зоотехнії, але ж це самоназва), потрібно будувати громадянське суспільство насправді.
Одна квазінаукова байка для ілюстрації. Під час економічної кризи в США психологи проаналізували шкільні книги для читання. Виявилося, що у вчинках головних героїв переважали мотиви уникання невдач. Навчальні програми були терміново перероблені, з тих пір — мотивація досягнення успіху як частина американської мрії — і в літературі, і в кіно. Ось звідки їхній happy end. Вони Америку вже відкрили, тож нам можна зосередитись на іншому. Відкриймо себе для себе, а згодом — і для світу.
ЛЬВIВ
«ЛЬВІВ’ЯНИ ВЧЕРГОВЕ РЯТУВАЛИ УКРАЇНУ, А НЕ РЯТУВАЛИ ВЛАСНИЙ БУДИНОК»
Ігор БАЛИНСЬКИЙ, політичний експерт, викладач факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Поки що складно говорити про всі тенденції місцевих виборів, тому що дуже непевною є ситуація з мажоритарними округами. Однак, якщо взяти до уваги дані екзитполів щодо виборів до Львівської міської ради та мера Львова, то загалом я би виокремив кілька ключових тенденцій. Звичайно, несподіванкою для більшості експертів є тотальна (35%) перевага «Свободи». На мою думку, львівський виборець, на жаль, не здатен вибудовувати свої політичні уподобання залежно від типу виборів: львів’яни здебільшого голосують ідентично що на президентських, що на парламентських, що на місцевих виборах. Тобто у Львові виборець голосує не за партію прагматиків, не за партії, які пропонують локальні стратегії розвитку регіонів, — він голосує за ті партії, які в той чи інший спосіб відповідають його уявленню про загальноукраїнську політичну ситуацію. Голосуючи за «Свободу», львів’яни вчергове рятували Україну, а не рятували власний будинок, власну вулицю, власний квартал чи власне місто. Це є парадокс, і він має тенденцію, яка формується в Галичині з 1999 року, тобто з других виборів президента Кучми: тоді ми рятували Україну від Симоненка, 2002-го на парламентських виборах ми рятували Україну від Кучми. А 31 жовтня ми рятували принаймні Львів від антиукраїнської політики Віктора Януковича. Я не маю інших пояснень цьому голосуванню, а якщо додати до моїх думок те, що, за попередніми підрахунками, «Свобода» із 45-ти мажоритарних округів має можливість перемогти принаймні на тридцяти, то може так статися, що улюблена теза донецьких політиків про Львів як осердя націоналізму, окрім якихось теоретичних конструкцій, на сьогодні може отримати абсолютно практичне, реальне підѓрунтя. Тобто Львів зробив крен у бік підтримки не лише націоналістичної за ідеологією політичної сили, а все-таки політичної сили, яка є схильною до політичного радикалізму і яка, хоч як це парадоксально, абсолютно не вписується у поняття європейських політичних цінностей. Відповідно, маємо ще один парадокс цих виборів: Галичина і Львів, які декларують своє європейське бачення розвитку України, на місцевих виборах підтримують політиків, які є абсолютним політичним моветоном власне у європейському політичному середовищі. Ще одна тенденція виборів 31 жовтня — фіаско провладної партії — Партії регіонів на рівні виборів до Львівської міської ради. Незважаючи на умовний результат, який показують екзитполи (на рівні семи відсотків), ця цифра не має втішати представників Партії регіонів — ПР не має власного виборця у Львові. І ще. Ці вибори, завдяки інформаційним війнам, набули статусу глобальної політичної війни. Інформаційна істерія, взаємні звинувачення, не підкріплені серйозною доказовою базою, хаотичність виборів, зумовлена специфікою змін до закону «Про місцеві вибори» — через усе це вибори були такими, що не відповідали мінімально прийнятому стандарту. У мене склалося враження, що хаос на виборчих дільницях і хаос, що, швидше за все, супроводжуватиме підрахунок голосів, вигідний не лише владі, а всім учасникам виборчого процесу, бо кожен із них отримував для себе аргументи, аби згодом говорити, що були фальсифікації. Але назагал, якщо не вдаватися в інформаційний супровід цих виборів, а просто спостерігати за тим, що відбувалося на виборчих дільницях у Львові, то я вважаю, що ці вибори за організацією не відрізнялися від попередніх. Тому я би їх оцінив на тверду «трійку», а явка (55—60%) була, мені здається, абсолютно європейською, достатньою, репрезентативною.
«ТЕСТ НА ОПІРНІСТЬ СУСПІЛЬСТВА»
Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:
— Оскільки Україна нині перебуває в тестовому режимі, то місцеві вибори стали ще одним тестом, який влаштувала нова влада. Тому я розглядаю ці місцеві вибори як спробу з’ясувати реакцію суспільства на те, що робить нова влада, як спробу визначити опірність суспільства і спробу провести у місцеві ради не тільки висуванців від Партії регіонів, а й сателітів. Від цього й мусимо танцювати. Ми бачимо подальшу «регіоналізацію» країни, наприклад, у Хмельницькій і Кіровоградській областях, натомість на Заході посилилися радикальні настрої — зокрема, «Свобода», судячи з попереднього підрахунку, здобула на Львівщині 35% голосів. Місцеві вибори визначать подальший процес визначення дати парламентських виборів — мені здається, що їхня дата може зсунутися до березня 2011 року. Наступна тенденція — тестування повернення мажоритарки: бачимо майже цілковиту відсутність старих національно-демократичних сил. Щодо низької явки виборців... По-перше, виборець вважає, що місцеві вибори не є визначальними для долі країни, а зараз, у ситуації цієї невизначеності, найважливіше саме те, куди рухатиметься країна. Та й загалом мені здається, що ці місцеві вибори надто заполітизовані. А оскільки виборець зневірився у політиках, то й проголосував ногами. З другого боку, зрозуміло, що довжелезні бюлетені, неукомплектованість дільничних виборчих комісій, недосвідченість членів ДВК спричинили величезні черги на виборчих дільницях. Відтак заклопотаний особистими справами виборець відмовлявся стояти у цих чергах. Крім того, на Львівщині й у Львові зокрема низьку явку виборців спричинив ще один чинник —відсутність у списках «Батьківщини».
Погана організація виборів — це добре продумана технологія. Один із польських спостерігачів назвав ситуацію не хаосом, а заварухою. Як на мене, цей безлад був закладений у самому законі «Про місцеві вибори», бо закон писався переможцями, які хотіли опанувати всю вертикаль влади в України.
ЗАПОРIЖЖЯ
ОРІЄНТАЦІЯ НА ІМЕНА, А НЕ НА ПАРТІЇ. ВИБОРЦІ ЗАПОРІЖЖЯ ВЛАШТУВАЛИ ЧИ НЕ НАЙБІЛЬШУ СЕНСАЦІЮ
Під час виборів міського голови вони проголосували за представника партії «Батьківщина» Олександра Сіна. За попередніми даними, після підрахунку 84% бюлетенів за нього проголосувало 37,2% виборців (73 тисячі голосів), а за його конкурента, представника Партії регіонів Володимира Кальцева — 30,8% виборців (майже 61 тисяча голосів).
На прес-конференції Володимир Кальцев визнав свою поразку і привітав Сіна з перемогою. В першу чергу це слід пов’язати з особистими якостями переможеного. Він уже тричі програвав вибори на пост мера, і вкотре не зумів заручитись підтримкою запоріжців. І це при тому, що найбільш сильні гравці були вибиті з передвиборної гонки ще до виборів.
В той же час Сін для жителів міста виявився привабливою фігурою. Досвідчений управлінець, котрий довго працював заступником різних губернаторів, не був замішаний в гучних корупційних скандалах.
Разом із тим, політичні симпатії запорожців кардинально не змінились. Вони віддали більшість місць в міській раді депутатам від ПР.
Декан факультету соціології та управління Запорізького державного університету Максим Лепський вважає, що це пов’язано з тим, що всі кандидати будували свою рекламну кампанію в розрахунку на впізнавання кандидата виборцями. В результаті під час голосування в різні органи місцевого самоуправління мешканці міста мало звертали уваги на партійність претендентів.
ЧЕРНIВЦI
МЕРА ВИБРАЛИ ВП’ЯТЕ
Екзит-поли підтверджують прогнози більшості чернівчан — міським головою столиці Буковини вп’яте обрано Миколу Федорука (висувався від партії «Єдність»). Опоненти Федорука це пояснюють відсутністю альтернативи чинному мерові, але, очевидно, якщо переважна більшість мешканців міста вп’яте віддає голоси за свого голову, то його робота їх влаштовує. Це ще одна тенденція цьогорічних виборів. Кандидатові, який користується беззаперечним авторитетом, не потрібен «надійний» тил потужної політичної сили чи значні фінансові витрати на передвиборну кампанію. Найважливіший ресурс — авторитет серед громади.
— Миколо Трохимовичу, перший етап місцевих виборів-2010 позаду. Як ви його оцінюєте? Чому було стільки хаосу й нервозності?
— По-перше, ця кампанія проводилась в інших умовах, порівняно з попередніми. Вона була надто короткою. По-друге, робота в дільничних комісіях дуже відповідальна, а на неї кандидати й партії підбирали людей за будь-якими принципами, крім професіоналізму. По-третє, виборцям було складно розібратися в такій великій кількості бюлетенів — тільки в нашому місці на 60 крісел депутатів міської ради претендувало майже 1000 кандидатів. Тому ця неорганізованість має цілий комплекс причин — і явних, і прихованих.
— На жаль, дуже мало кандидатів будують виборчу кампанію на власному авторитеті, яким користуються в громади. Напередодні виборів ми робили серію інтерв’ю з такими людьми. Крім того, можемо назвати вас — міського голову Володимир-Волинського...
— ...так, Петро Саганюк. Дуже шанований чоловік.
— Чому в українській політиці різних рівнів так мало авторитетів?
— Не можу говорити про всіх. Але не відкрию секрет, якщо скажу, що багато українських політиків обманюють людей — це стиль їхньої роботи й кар’єри. Цей обман рано чи пізно буде розкритий — і тоді хорошого результату на виборах не дочекаєшся. Можна наводити безліч прикладів на підтвердження цього. Головне — говорити правду, якою б вона не була — лише цим можна завоювати авторитет. Ну і, звичайно, працювати. На місцевому рівні політики не може бути. Політика в Києві, а тут — щоденні проблеми городян, мешканців того чи іншого населеного пункту.
— Часто вам доводиться говорити гірку правду своїм виборцям?
— Доводиться. Я не можу сказати своїм виборцям, що завтра будуть дешевшими комунальні послуги. Це був би обман. Я можу пояснити їм реалії, чому ми робимо так і так.
— Що будете змінювати в своїй п’ятій каденції порівняно з попередніми?
— Я — прихильник мажоритарної системи, і дуже добре, що зараз хоч на 50% рада складатиметься з мажоритарників. Депутати повинні працювати в округах, консультувати людей, розв’язувати проблеми. Тепер потрібно корегувати роботу всієї міськради з урахуванням виборчих змін.
