Фінальну гру Кубка світу, яку Італія виграла у Франції в серії одинадцятиметрових, українці дивилися з особливим інтересом. Причин для такого додаткового інтересу було дві. Перша — у фіналі виступала команда, яка перемогла у чвертьфіналі нашу національну збірну. Погодьтесь, що одна справа — просто програти і вибути із турніру, iнша — поступитися майбутнім чемпіонам світу. Друга причина — обидва фіналісти є суперниками нашої збірної з відбірного турніру наступного чемпіонату Європи. Тож для того, аби потрапити на Євро-2008, команда України має випередити або Італію, або Францію.
Щодо першого нашого інтересу, то італійці у фіналі опинилися в тій самій ролі, в якій була Україна на початку гри із Італією. Наших футболістів пропущений на перших хвилинах від італійців м’яч деморалізував настільки, що оговтатись від шоку українці змогли аж по перерві. Італійців же гол, пропущений з одинадцятиметрового, тільки надихнув на атакуючу гру. Склалося враження, що якби не було цього одинадцятиметрового, ми б так і не побачили італійців у всій красі. Якби не було «швидкого» голу, вони б і надалі оборонялися і чекали шансу у контратаках. Коли ж тримати захист стало не потрібно, команда Італії буквально засмикала прекрасно організованих французів і цілком заслужено зрівняла рахунок.
Спробуємо змоделювати цю ситуацію на першу половину жовтня, коли Італія прийматиме Україну в рамках європейського відбору. На чиєму боці буде ініціатива, чи зможуть наші довести, що здатні протистояти класу італійських майстрів? Саме життя змушує нашу збірну грати на рівні фіналістів Кубка світу.
Якщо цього не буде, доведеться нам знову на довгі роки повертатися до закутків футбольної Європи і спостерігати звідти за поєдинками грандів. Цього не дуже хочеться. Тим більше, що ми тільки-но були серед цих грандів, боролися з майбутнім чемпіоном світу за право виходу до півфіналу.
Чи не вперше за кілька десятиліть ми дивилися вирішальну гру за титул чемпіона світу не як на поєдинок недоступних нам за майстерністю віртуозів, а як на виступ наших учорашніх і завтрашніх суперників.
Перший висновок, який можна зробити за підсумками фіналу: з обома командами нашій збірній цілком до снаги успішно зіграти. Фінал показав, що навіть визнані світові лідери перелякано тиснуться до власних воріт і не ризикують атакувати тоді, коли їм конче потрібен результат. Фінал показав, що не тільки розхвалений до неможливості українець Шевченко не зміг нічого показати на світовій першості. Таким самим виявився і кумир італійських уболівальників Тотті, якому в Римі ледь не пам’ятники ставили. Не було на полі ніякого Тотті. Тобто був, але не зіграв. Те ж саме можна сказати і про лідера французів Зідана. Той, хто розуміє, добре бачив, що вдала гра Зідана проти іспанців та бразильців була обумовлена тим, що Зідану давали грати. Коли ж спочатку португальці у півфіналі, а потім італійці у фіналі зіграли проти французького ветерана по-справжньому, гра команди, побудована на передачах Зідана, стала зовсім не переконливою.
Якби Італія і Франція грали проти українців тими ж складами, що і у фіналі Кубка світу, нам можна було б не хвилюватися за прийнятний для нас результат. Але ж ні Тотті, ні Зідан більше за свої збірні не зіграють. Проти української команди на поле вийдуть молоді і амбітні гравці. Яких вдосталь є і в Італії, і у Франції. А хіба у нас таких немає?
Успішний відбір на Кубок світу Україна здійснила торік за допомогою групи маловідомих тоді виконавців із Дніпропетровська, які підставили плече гравцям із Києва та Донецька. Тепер настає черга нового поповнення для головної команди нашої країни. За два роки на чемпіонат Європи потраплять ті збірні, які зуміють вчасно замінити заслужених ветеранів. Це стосується і нашої збірної, і французів з італійцями. Хто першим забуде про тріумф у Німеччині (для нашої команди і чверть фінал — великий успіх), той і буде попереду.
А нинішній Кубок світу став історією. Команді Італії він приніс четвертий в її історії титул чемпіона світу, команді Франції — перший в її історії титул віце- чемпіона, команді України — перший вихід до числа восьми кращих команд планети. Новий чемпіон світу відомий, але футбол на цьому не зупиняється. За кілька днів стартуватиме новий футбольний сезон в Україні, трохи згодом почнуться ігри єврокубків. Дуже хочеться вірити, що після виступу українців у Німеччині, наш футбол стане кращим, аби хоч трохи нагадувати велике футбольне свято, в якому і ми були не останніми.
ДО РЕЧІ
Організатори чемпіонату світу з футболу (Німеччина) нарахували близько 100 тисяч осіб, які уболівали за збірну команду України, повідомив тимчасовий повірений посольства Німеччини в Україні Йоханесс Регенбрехт. «Десь близько 100 тисяч уболівальників на чемпіонаті носили кольори української команди. Багато з них — це українська спільнота в Німеччині, частина приїхала з України, ще частина — з української діаспори по всьому світу», — сказав він на прес-конференції в Києві у неділю ввечері, повідомляє Інтерфакс-Україна.
Офіцер зв’язку збірної команди України Міхаель Гамалій, який супроводжував українську команду протягом усього чемпіонату, уточнив агентству, що в Україні придбали квитки на чемпіонат світу 3,5 тисячі чоловік, у діаспорі — 3,5-4 тисячі осіб. «Таким чином, у Берліні українську команду підтримували 10- 12 тисяч уболівальників, у Гамбурзі — близько 8 тисяч», — сказав він. За його словами, ще майже дві тисячі громадян України і стільки ж представників діаспори уболівали за українську збірну в 1/8 фіналу, в 1/4 фіналу, обмінявши заздалегідь придбані ваучери.
М. Гамалій додав, що безпосередньо команда та ті, хто її супроводжував, нараховували 50 осіб.
Керівник відділу преси та протоколу посольства Марко Наокі Лінс наголосив агентству, що за весь час проведення чемпіонату жодного інциденту з участю українських уболівальників зафіксовано не було. «Українські уболівальники залишили хорошу думку про себе в Німеччині. Разом із командою вони зробили для себе та країни велику рекламу», — сказав агентству Марко Лінс. На його думку, наявність таких уболівальників є однією з хороших передумов для України претендувати на право проведення чемпіонату Європи разом із Польщею в 2012 році.
