Все політика та політика. Конфлікти, затримання, намети… Обговорімо краще, читачу, народну східну казку. Спокійно так обговорімо, абстрагуймось.
Отже, «жив у давнину простий студент. Він мешкав у чужій сім’ї і, як будь-який старанний студент, вставав дуже рано. Одного разу, прокинувшись, він побачив, як сусідка у дворі розвішує для просушування білизну. Але щойно вона пішла з двору, як з’явилася інша сусідка та стягла розвішене.
Увечері жінки почали сваритися, одна обвинувачувала іншу в крадіжці. Ні до чого не досварившись, вони вирішили піти до сільського храму, де мешкав Дух, щоб присягнути перед ним у своїй невинності. Так вони й зробили. Взяли з собою подарунки: одна — курку, друга — варений рис, і пішли.
Студент витяг свій пензлик для письма та зробив запис про цю історію. Незабаром він поїхав складати іспит, а повернувшись, застав злодійку в доброму здоров’ї та благополуччі.
«Тепер я знаю, чого варта справедливість духів! — з посмішкою подумав студент. — Вони безсилі навіть покарати за фальшиву клятву».
Він пішов до храму, постукав у двері — і раптом Дух з’явився перед ним.
— Ех, докторе, докторе, — сказав він, хитаючи головою. — Коли ти станеш мандарином — невже тобі вистачить совісті зробити людину нещасною через дві штуки білизни?»
Про що ця казка? Про милосердя, звісно. І ще про пропорційність злочину та кари, точніше, про те, що є проступки, що не заслуговують на увагу судді. Судді не годиться бути дріб’язковим. І взагалі, милість вища за справедливість.
Ось і все, наші інтерпретаційні можливості вичерпані. Утім, ні, можна ще залучити сюди тему інформації. Перш ніж судити, треба знати, що саме сталося. Будь-яка думка в умовах неповноти інформації здатна спричинити несправедливість. Чи не тут таїться раціональне значення обережності, відповідальності та милості. Спитаймо, чому людина, яка з посмішкою подумала про справедливість духів, чому ця людина виведена в казці в образі студента? Студент — молода людина, учень, недосвідчений, максималіст, не знає, що життя складне, що, перш ніж судити, треба уважно вивчити всі обставини. Така ця людина. Він робить висновок із першого враження. Він бачить лише те, що одна жінка повісила білизну, а друга її зняла. І все. Але він одразу вирішує, що друга жінка — злодійка. Студент не звертає уваги на те, що ввечері жінки обвинувачують у крадіжці одна одну, що вони обидві йдуть до храму, щоб присягти у своїй невинності. Що між ними було — не ясно. У тексті ця невизначеність відчувається. Можливо, перша сусідка ще раніше зняла білизну, яку повісила друга сусідка. Можливо, ще щось було, ми не знаємо. Знає лише Дух. А студент упевнений, що він знає. І судить категорично. Повертаючись додому, він чекає, що жінка, яку він вважає злодійкою, вже покарана, можливо, навіть убита. Як інакше розуміти вислів «застав злодійку в доброму здоров’ї та благополуччі»? І ось студент іронізує: «Тепер я знаю, чого варта справедливість духів!» А Дух промовляє свою єдину фразу про милосердя. Дух не пояснює, чому треба бути милосердним. Але ми, здається, здогадуємося. Не суди, поки не знаєш усіх обставин, не володієш повнотою інформації!
Зачекайте, чи не про наші справи ця казка? Ось затримали важливого чиновника — й одразу намети. Й одразу парламентарій розмірковує перед усією країною про початок репресій за політичними мотивами. Ось на екрані транспарант «2005 — не 1937». Цього ж дня журналістка задається запитанням: чи не припустився наш Президент грубої помилки, підписавши з Бушем заяву. Я виходжу з припущення, що ці люди міркують, дошукуються істини. Можливі й інші мотиви таких міркувань.
Казки та притчі вічні, оскільки вічна природа людини. Завжди були та будуть люди, які поспішають у думках і засудженнях. Щоправда, в демократичних суспільствах таких менше, а головне, там менше тих, хто на це клює.
Абстрагувалися, коротше кажучи.
