Газета «Таґесшпіґель» порівняла візит канцлера Меркель з рухом по колу в квадраті: з одного боку, вона начебто хотіла наблизити Україну до Заходу, з іншого — тримати її на відстані. Якої мети досягла федеральний канцлер Ангела Меркель під час візиту до Києва, зважаючи на суперечності у ставленні Німеччини до України? Чи є зв’язок між питанням приєднання України до НАТО і газовою політикою Росії щодо України? Про це розповідає керівник берлінського відділення Європейської ради зовнішньої політики Ульріке Ґерот в інтерв’ю Бі-Бі-Сі (www.bbc.ua)
— Передовсім, Україна — надзвичайно важлива стратегічна країна для Німеччини, для наших відносин з Росією, зі сходом Європи. У той час, коли ЄС поглиблює відносини з країнами кандидатами у члени Середземноморського союзу, це дуже важливо — посилати сигнали на Схід, і також в Україну. Але маю зауважити: хоч би як було важливо те, що робить Німеччина, але політика може функціонувати лише у спільному європейському напрямі. Україна — це країна-шарнір між Росією і Європою. Політика щодо України не може здійснюватися лише однією країною. Важливо, щоб усі члени ЄС спрямували на Україну спільний погляд.
— Чи можна говорити про успіх візиту?
— Вважаю, так. Ми знаємо, що на останньому саміті НАТО існувала напруженість щодо приєднання України до ПДЧ, а також щодо поглибленої політики сусідства. Ми всі також знаємо, що Україна сподівається одного дня стати членом ЄС. Саме з огляду на це візит пані Меркель дуже важливий. Можливо, у такий спосіб зроблено крок до реальності та ясності у плані дій не лише двосторонніх відносин України та Німеччини, а й, хочу підкреслити, у європейсько-українських відносинах.
— Яких наступних кроків щодо приєднання України до ПДЧ можна очікувати після візиту Ангели Меркель до Києва?
— Це залежатиме від самої України. Якщо спостерігати за розвитком подій упродовж останніх двох, трьох чи чотирьох років, а також проаналізувати результати опитування громадської думки в самій Україні, то вимальовується досить нерішуча картина: наскільки сама Україна бажає вирішення цього питання? Складається враження, що процес творення громадської думки ще не завершився. Зважаючи на це, не треба поспішати робити висновки щодо позиції Європейського Союзу, і, зокрема, Ангели Меркель та Ніколя Саркозі. Коли громадська думка в Україні зміниться, то НАТО, а не лише сама Німеччина, вирішуватиме, які кроки робити надалі. Щодо НАТО, то європейські країни члени Альянсу також мають діяти спільно.
— Чи можна сподіватися на приєднання України до ПДЧ у грудні?
— Щодо цього питання найважливіше було б зняти напруження, що склалося нині і котре створює сама Україна. Маємо зачекати завершення виборів у Сполучених Штатах Америки і сигналів, які посилатиме нова адміністрація Білого дому щодо зовнішньополітичних питань. Потрібно буде спостерігати за тим, як розвиватимуться європейсько-американські відносини. Від цього залежатиме також, які пропозиції одержить Україна від НАТО.
— Чи є зв’язок між питанням приєднання України до НАТО і газовою політикою Росії щодо України?
— Я не можу підтвердити цю думку, бо не поінформована про деталі цього питання. Але зрозуміло, що де- факто для Росії (увійшовши принаймні на одну мить у положення російської сторони) йдеться про більше, ніж про звичайне членство якоїсь країни у НАТО. Йдеться про країну, що має для Росії особливе значення. Тому можна зрозуміти, що такий розвиток подій викликає у російських представників і політиків незадоволення. Європейські країни намагаються наблизити Україну до заходу, до ЄС і НАТО. Коли Україна також прагне такого зближення, то воно має відбуватися, але не викликаючи у перспективі ворожого ставлення Росії. Адже Європа дуже зацікавлена у стратегічному партнерстві з Росією. Тому, розвиваючи європейсько-українські відносини, слід враховувати ці інтереси. Тож я вважаю, що, звичайно, є зв’язок між питанням енергополітики і вступом України до НАТО.
— Чи можна очікувати приєднання України до кола країн кандидатівна вступ до ЄС?
— Хто ставить неправильні запитання, одержує неправильні відповіді. Якщо ви хочете почути від мене чітку відповідь щодо вступу України до ЄС, то ви її не почуєте. Адже нині це питання, про яке Європейський Союз говорити не може. Не може говорити насамперед через те, що Україна не виконала необхідні умови. Мабуть, причина у недостатній комунікації. Адже ви знаєте, що Ірландія проголосувала проти Лісабонського договору. На жаль, нині ЄС перебуває в інституційній кризі, котру потрібно вирішити. Залишилися нерозв’язаними питання вступу Хорватії, балканських країн, а також Туреччини. Тому поки дискусії щодо цього тривають, доведеться Україні вдовольнитися політикою сусідства. Ситуація колись зміниться, але вона триватиме, напевно, три або чотири роки. Україна має хороше лобі — Польщу. Було би помилкою вимагати більше, адже що більше Україна вимагатиме від ЄС, то менше робитиме ЄС.
