Сказати точно, скільки в Україні «вуличних» дітей, не може жодна статистика, оскільки вони постійно мігрують, що створює ефект масовості. Але в той же час лише за минулий рік співробітникам міліції вдалося виловити 100 тисяч безпритульників. Аналіз дозволяє зробити невтішні висновки — дітей дошкільного віку стає все більше (якщо раніше було близько 5%, то зараз практично 20%), а крім цього збільшується і кількість вихідців із сільської місцевості, що раніше було абсолютно нехарактерно.
Головним місцем «тусовки» маленьких бродяг став, зрозуміло, Київ, що легко можна пояснити — тут є де і чим заробити. За неофіційними даними, жебраючи, безпритульники мають прибуток від 20 до 100 гривень на день, а цьому нелегкому мистецтву навчають їх більш досвідчені колеги. Незважаючи на можливість відносно чесного «заробітку», безпритульники не соромляться взяти те, що, на їхню думку, погано лежить. Часто таку поведінку провокують самі дорослі (лише за цей рік, за даними МВС, затримано 1400 людей, які примушували дітей до крадіжки і жебрання, доводили до стану сп’яніння, примушували вживати одурманюючі засоби). Але загалом, за словами заступника Держсекретаря міністерства внутрішніх справ Юрія Черкасова, «вуличні» діти останнім часом стали дещо спокійнішими (якщо за аналогічний період минулого року ними було вчинено 8200 правопорушень, то цього року — лише 7990). Незмінним залишається лише їхній стан здоров’я, практично всі вони страждають на шкірні інфекції, кишкові розлади і туберкульоз.
Заступник Держсекретаря міністерства науки та освіти Григорій Науменко запропонував пригадати досвід іменитих педагогів, зокрема Макаренка, і створити якісно нові притулки для «дітей вулиці», де б вони могли постійно жити, навчатися за індивідуальними програмами (у своєму розумовому розвитку безпритульники відстають від своїх однолітків на 2—4 роки), займатися суспільно-корисною діяльністю під керівництвом спеціально підготовлених соціальних психологів і педагогів. Притулків катастрофічно не вистачає, та й перебувати безпритульники там можуть не більше трьох місяців. Проблема ж полягає у тому, що у власних сім’ях ці діти нікому не потрібні.
Ще один варіант запропонувала голова Держкомітету з питань сім’ї і молоді Валентина Довженко — популяризувати інститут прийомної сім’ї, а також збільшити будинки сімейного типу, де могли б жити і навчатися безпритульники.
