— Я працюю телеведучим «Симона» зовсім недавно, місяців зо три, — розповідає Зураб. — Мав намір робити новини, це ближче мені за темпераментом. Однак поки що мені запропонували вести щотижневу аналітичну політичну передачу, від 2 до 10 хвилин, причому керівництво дало карт-бланш: роби, знаходь форму, кажи, що вважаєш за потрібне. У «Симоні» немає ані найменшої цензури: керівництво бачить мою роботу вже тільки в ефірі. Тобто моя особиста відповідальність тут дуже велика.
Як я працюю? Вранці передусім купую газету «День», вона надає будь-які гострі на сьогодні теми, потім гортаю її колег-суперників — «Факты», відстежую новини з інформагентств плюс добуваю свою інформацію. Усе це я узагальнюю, аналізую і даю в ефір. Назва моєї програми «Объектив—но» , але поняття «об'єктивне» до неї не можна застосувати. Це найсуб'єктивніша програма, яка тільки може бути. Це я, мій погляд, хочете — приймайте, хочете — ні.
— Чому ви вирішили з такою суб'єктивною політичною передачею вийти на екран у такий несприятливий для цього час?
— У мене скупчилося море інформації про те, що відбувається в країні. Особливо в регіоні. Корупція, розвал економіки... Зiзнаюся, що спочатку я у всьому звинувачував Президента Кучму. А коли в мене почала з'являтися набагато серйозніша інформація — столична, загальноукраїнська, — я раптом виявив, що ця людина нічого не вирішує в країні. Управляють країною зовсім інші: чиновники і бізнесмени навколо нього, які, грубо кажучи, всі грабастають. І те, і друге мене зовсім не влаштовує як громадянина цієї країни.
— Дехто твердить: нехай уже краще будуть ці чиновники, вони вже нахапалися, а нові будуть і грабастати по- новому.
— Я не ідеаліст, я розумію, що крадіжка як вид здобичі ніколи не припиниться. Проте в таких масштабах, як це нині відбувається, це неможливо. Це безмежне нахабство.
— Ваша програма спочатку задумувалася як політична?
— Ні. Вона мала бути інформаційно-аналітичною, але життя саме привело мене до політики. Тим більше, що матеріалу багато. Щоправда, я знаю, що якщо я зроблю що-небудь про місцевих, то наступного дня канал закриють. Тут я мовчу. Це нібито негласна угода. Я кажу про всю Україну.
Регулярно звучать погрози: і телефоном, і через треті руки. У нас бувають і УБОЗ, і СБУ, і всі тиснуть. Ми бачили телеграми, де прямим текстом було сказано: «Канал закрити!» І ми знаємо відповіді місцевої адміністрації: «Немає за що, ми не можемо знайти мотивів». Останнім часом ці телеграми стали абсолютно категоричними: «Будь-якою ціною, але канал повинен бути закритий!» Готель, де розташована ТРК, обшукував УБОЗ за допомогою взводу автоматників. А дика кількість перевірок податкової! А всякі пожежники, санепідемстанції! Минулої суботи — неділі президент телекомпанії Олександр Давтян і вся його сім'я просиділи в податковій, їх питали про фінанси глави сім'ї. Доходить до маразму: закрили його фірму «Піротех», яка забезпечувала місто всіма феєрверками, салютами. На День незалежності весь Харків милувався шикарними небесними квiтами від «Піротеху», а через два дні його закрили.
А ту інформацію, що ми отримуємо з Києва, насамперед із газети «День», — ну, наприклад, про справу Волкова, — в Харкові також далеко не всі ЗМІ ризикують опублікувати. Приїжджав Григорій Омельченко, розповідав про свою доповідь спеціальній слідчій комісії в парламенті. Він передав мені документи, я їх опублікував. Знялася така буча, що тепер — хоч гвалт кричи!
— Що значить — «гвалт»?
— Моя сестра із двома дітьми, мій батько — біженці з Абхазії. Війна із Грузією, трупи. Може, ви пам'ятаєте. Вони приїхали сюди, ми із братом у складчину купили їм квартири. Усі ці роки їх не чіпали. Батькові дали тимчасового паспорта як належить. Сестра отримала прописку. Її син вступив до університету. А минулого тижня до батька прийшли додому, забрали паспорта. Сестру викликали в жек, звідти відвезли в міліцію, показали наручники і сказали: вашому брату (тобто мені) буде колосальний штраф, а вам — депортація. У понеділок я був у цього начальника. У нього на столі лежать паспорти всієї нашої сім'ї, мені було сказано, що ця висилка ніякого вiдношення до моєї програми не має — хоч я і не питав! — і що мене він також ніколи не бачив — хоч я робив із ним інтерв'ю неодноразово! — і що, коли я розповім про цю ситуацію з висилкою по телевізору, він подасть на мене в суд. А щоб цього всього не сталося, я повинен піти до його начальника, генерала, і з'ясувати, що я мушу робити, щоб моїх близьких людей не депортували із країни. Не розумію, які можуть бути претензії до мого батька, пенсіонера, в якого дружина — жителька Харкова, громадянка України.
А через треті руки мені передали, що через місяць після виборів вони мене знищать, згноять. Сьогодні вони цього зробити не можуть, оскільки я дуже на видноті.
Що далі, не знаю, як повернеться. Може, через тиждень канал закриють, просто в Києві не видадуть чергову ліцензію. Однак я присягаюся, доти, доки канал не закриють, я встигну все. І в тих п'яти-шести передачах, які залишилися, вони багато чого почують і дізнаються про себе.
— Що ви можете сказати про стан ЗМІ в Харкові?
— Фактично, всі ЗМІ в Харкові не живуть, а виживають. Реклами майже немає, заробити ні на чому. Останнім часом практично всі вони дмуть в одну дудку — президентську. Ніхто і не намагався сіпатися: дуже сильний чиниться тиск. Відбувається це дуже забавно. Неподалік від мого будинку є підвальчик, де розташований один зі штабів Кучми. Редактори практично всіх телекомпаній і газет були зобов'язані вранці бути там, де їм давали аркуші агенції Інтерфакс-Україна, але вже з коментарями, виділеними іншим, великим шрифтом. У них пояснювалося, на які повідомлення Інтерфаксу звертати увагу, як їх пояснювати глядачам і читачам. Навіть з яких слів починати. Я зробив три передачі на тему цього підвальчика. Висміяв. Тоді там припинили писати коментарі великим шрифтом. У прямому ефірі я розповів про те, що це штаб Кучми так себе поводить. І уявіть, ніхто на мене в суд не подав, а штаб через деякий час припинив своє існування. Ось так і живемо: хтось — на коментарях із підвальчика, але спокійно, а ми — під постійною загрозою бути вигнаними з ефіру, зате без «коментарів».
P.S. «День» закликає всіх журналістів, тих, хто вірний своїй професії і просто чесний, надати підтримку харківським колегам із ТРК «Симон». Чекаємо реакції на викладені факти (про спроби прикрити ТРК «Симон» і про загрозу депортації родичів Зураба Аласанії) від Генпрокуратури, МВС, Комітету з інформполітики, Спілки журналістів України, організації «Репортери без кордонів», а також від причетних до цієї справи органів. Зі свого боку, «День» повідомив про цю ситуацію в комісію ПАРЄ.
