Дана ситуація носить системний характер і вказує на істотні прогалини у практиці й законодавчому забезпеченні української приватизації. Йдеться про обридлі «додаткові умови», що супроводжують практично кожен конкурс із продажу державних пакетів акцій підприємств, який проводить ФДМУ. Вітчизняне ноу-хау у вигляді «додаткових умов» віддало приватизацію на відкуп чиновників. Відповідно, сторони, для яких чиновники не «виписують» додаткових умов, конкурси програють. А пізніше оспорюють їхні результати у суді. У результаті — приватизацію як таку блокують узагалі. Як це відбувається, свідчить приклад вищезазначеного «ПівнГЗК».
Влiтку минулого року в пресі з’явилося повідомлення про конкурс із реалізації 35,74% цінних паперів цього гірничо-збагачувального комбінату, які належать державі і знаходяться в управлінні у Фонду держмайна. Ті, хто бажає законно отримати «ПівнГЗК», почали готувати заявки: процедури демократичнішої за конкурс не існує — все абсолютно прозоре. Принаймні, так має бути (якщо це конкурс, а не кулуарна операція).
Претендентів набралося дев’ять. Можливо, ФДМ був задоволений: стільки учасників — стовідсоткова гарантія вигідної для держави ціни продажу пакета. Але незабаром переважній більшості учасників конкурсу довелося зажуритися. Особливо, якщо взяти до уваги третій пункт «додаткових умов». Оскільки деяким претендентам — а точніше, сімом із дев’яти — він фактично закривав можливість брати участь у конкурсі за комбінат.
«Додаткова умова» у вигляді третього пункту була такою: брати участь у конкурсі можуть тільки ті, хто зможе підписати угоду з кредиторами, які володіють понад 50% заборгованості «ПівнГЗК», про намір досягти «миру» в процесі можливого ведення справи про банкрутство підприємства або надасть затверджений план санації.
У чому «ізюминка» цієї вимоги? У тому, що горезвісною сумою кредитів комбінату вкупі зі своїми партнерами володів один із претендентів. Те, що він навряд чи піде на компроміс із покупцем «зі сторони», у Фонді не могли не знати. До того ж (збіг?) у власника боргів комбінату (а це —харківський «УкрСіббанк») в управлінні знаходився ще й контрольний пакет акцій «ПівнГЗКу» — за даними «Української інвестиційної газети» (17.09.2002 р.).
Усі ці «випадкові збіги» поставили в абсолютно нерівні умови охочих позмагатися за право володіти цінними паперами комбінату. Чим ФДМ не забарився скористатися, заявивши, що відразу семеро претендентів… до конкурсу взагалі не допускаються.
Подібна ситуація є типовою в нашій приватизації. Чиновник ФДМ може вписати до «додаткових умов» БУДЬ-ЯКИЙ пункт. Іншими словами, дуже великий ризик того, що доля претендентів залежить не від економічної доцільності чи державних інтересів (а інтерес держави тут полягає в тому, що чим більше претендентів, тим вищою є ціна держвласності), а, по суті, від інтересів конкретного чиновника.
Цілком природно, що грати за такими дивними правилами викинуті на узбіччя учасники приватизаційного процесу (зокрема, ТОВ «Манітоба», «Запорізький центр управління активами», ВАТ «Суха балка») не хочуть, і вони звернулися з позовом до Господарського суду м. Києва. 2 серпня 2002 р. суд такий дивний конкурс цілком резонно припинив. Керівництву Фонду таке рішення до душі не припало: до Апеляційного суду подають відповідний документ. І 5 вересня винесено вердикт: заборону на проведення торгів зняти.
Подати свою апеляцію позивачі не встигають. Буквально наступного дня проведено новий конкурс. За участю двох претендентів — харківських «УкрСіббанку» й «Української металургійної компанії». Переможницею виявляється остання.
Віддавати акції за стартовою ціною впорядники конкурсу все-таки не ризикнули. Різниця між стартовою і продажною ціною становила аж 2,5%. Тоді як, якби конкурс відбувався демократично, ринкова ціна, на думку експертів, могла вирости на 25%.
У цій ситуації заяви чиновників ФДМ щодо того, чому не виконують плани надходжень від приватизації, звучать просто комічно.
Залишені за бортом конкурсу претенденти знову намагаються відновити зневажену справедливість. І несподівано знаходять підтримку. В особі Генеральної прокуратури України: вища наглядова інстанція країни вже від свого імені, але в інтересах Кабміну, звернулася до суду. Позови об’єднуються і відбувається засідання. Рішення Господарського суду м. Києва однозначне: результати конкурсу визнати недійсними. На будь-які дії з нещасливим пакетом акцій накладається заборона.
На жаль, юридичний марафон на цьому не закінчується. Фонд держмайна вкотре опротестовує очевидне. Невдало: 12 березня вже Апеляційний суд столиці залишає рішення своїх колег без змін. Тобто конкурс усе- таки незаконний, його треба провести знову — з урахуванням усього законодавчого нюансу; договір купівлі- продажу цінних паперів ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» між Фондом та ЗАТ «Українська металургійна компанія» вважати недійсним.
Відповідь ФДМ наведено на початку статті: звертатися з касацією до Вищого господарського суду. Своє рішення Фонд мотивує тим, що він має право встановлювати додаткові умови для участі у будь-яких приватизаційних конкурсах, тоді як, на думку заступника Генерального прокурора Тетяни Корнякової, «ФДМУ порушив закон, висунувши потенційним учасникам конкурсу додаткові умови, не визначені законодавством» (цитується за газетою «Бізнес», 23.09.2002 р.).
Доведеться чекати ще, як мінімум, одного судового засідання. Яким буде його результат, покаже час. Однак одне зрозуміле давно: лазівку — «додаткові умови» під конкретного покупця — слід усунути. Лише чітко прописані правила і конкуренція забезпечать приватизації прозорість і рівнонаближеність учасників. В іншому випадку кожен приватизаційний конкурс або буде зриватися, або держава продаватиме свою власність дуже дешево.
