Хтось свою «активну» громадську позицію виявляє в трамваї чи тролейбусі, голосно критикуючи бездіяльних політиків, котрі не можуть забезпечити прибирання снігу на дорогах; хтось вечорами на кухні жаліється на владу, котра не ремонтує труби теплотрас; хтось у фейсбуці днями розписує, якою неправильною мовою говорить Президент чи міністр... А хтось бере ініціативу у свої руки та проблеми своєї громади вирішує самостійно. І не потрібно бути депутатом, щоб перевірити наявність прострочених продуктів у супермаркетах свого міста та змусити бізнес дотримуватися закону. Достатньо знати свої права й мати сміливість взяти відповідальність на себе... і діяти. Не має значення, які саме права ви відстоюєте чи яку саме проблему вирішуєте — в Україні проблем вистачить на всіх і надовго. Головне інше. Якщо вам щось не подобається і якщо ви відчуваєте себе обікраденим та обдуреним, то потрібно діяти. Немає часу?
Але звідки вдається віднайти незліченні години для споживання політичних помиїв з екрана телевізора? Немає юридичних знань? Інформація ще ніколи не була в такому відкритому доступі, як сьогодні, — варто просто кілька годин витратити на Інтернет. Окрім того, щороку українські виші випускають тисячі юристів, котрі хочуть професійно реалізуватися, — чому б не використати цей ресурс та звернутися по допомогу до студента-юриста? Як мінімум, одного такого можна виявити в багатоквартирному будинку. Страшно діяти одному? Але ж вашу проблему поділяють ще сотні таких же громадян, котрим набридло щоранку проходити повз гору сміття, що не прибирається у дворі: вони скаржаться на погане життя й чекають, доки хтось почне діяти. Вони — ваша потенційна армія.
Молоді активісти руху «Україна без холопів» відмовилися від типової поведінки скарг та скиглень, яка характерна для типового українця, й взяли на себе відповідальність вирішення однієї дуже вузької суспільної проблеми. Це вже якісно інакші громадяни, котрих не влаштовує система й котрі відчувають у собі сили змінити її. Насправді в Україні є чимало прикладів схожих громадських ініціатив, і цікаво, що левова їхня частка народжується в середовищі молоді. Наприклад, кілька студентів із Алушти розробили сайт УкрЯма (http://ukryama.com/), на якому виклали механізм вирішення проблеми ям на дорогах України. Все виявляється дуже просто: ви фотографуєте яму на дорозі, сайт проекту генерує для вас текст-заяви, який ви надсилаєте в міліцію та чекаєте на реакцію влади на ваш запит. Якщо протягом місяця реакції немає, то лишається роздрукувати типовий текст заяви в прокуратуру, яка здійснює загальний нагляд за виконанням міліцією своїх обов’язків. На сайті УкрЯми вже майже тисяча фото українських ям, близько сотні з яких було полагоджено в результаті активних дій громадян. І це не є результатом роботи когось із народних депутатів чи очільників політичних партій, а радше — прояв активної громадської позиції команди зовсім юних жителів кримського містечка.
Приклад руху «Україна без холопів», алуштинського проекту «УкрЯма» для мене особисто є ще одним підтвердженням, що системні зміни в Україні розпочнуться зі сходу. Чомусь на сході люди менше говорять, а більше роблять. Для східняків характерне підприємливе мислення та гостре відчуття відповідальності. Вони — практики й звикли виживати в жорстких умовах. Легко бути патріотом у Львові, проте звичайне спілкування українською мовою в Донецьку є проявом хоробрості та щоденним викликом. Просто вимагати в Тернополі чи у Вінниці від відкритої влади виконувати свої обіцянки, проте на Донеччині та Луганщині подібні «вимагання» пов’язані з фізичною небезпекою. Той, хто на Сході виступає проти системи, автоматично стає воїном на барикадах і проходить вишкіл на все життя. Але в той же час його подвигу не видно — він губиться в постійному потоці стереотипів та кліше типу «донєцкіє», що культивується на Заході країни.
«Україна без холопів»
Донецькі активісти — про рух та процеси в регіоні
Дедалі частіше Донецьк виступає на підтримку прав соціальних класів і груп. Восени минулого року не припинялися новини з наметового містечка чорнобильців. Сьогодні увагу привертає громадський рух — «Україна без холопів», який активно захищає права споживачів. Ми вже розповідали про рейди супермаркетами, які здійснюють активісти руху («Комерційні репресії», «День» № 13-14, 27 січня цього року).
Донбас належить до тих регіонів, уявлення про які у свідомості решти країни найбільше спотворене стереотипами. Це, зокрема, наслідок порушеної комунікації всередині країни. Але останнім часом Донеччина наполегливо відкриває себе з несподіваного боку. І ця регіональна ідентичність заслуговує на увагу.
Про суспільні процеси в регіоні «День» поспілкувався з активістом і засновником руху «Україна без холопів», журналістом і блогером Павлом КОЛЕСНИКОМ, а також студентом Донецького національного університету, журналістом Павлом ОСТРОВСЬКИМ.
Павло КОЛЕСНИК:
«Не обов’язково бути юристом, щоб знати Конституцію своєї країни»
— Що таке «Україна без холопів»? Підтекст? До чого саме ви закликаєте людей у своїй діяльності?
— Ми організовані за принципом соціальної мережі: люди можуть збиратися, обмінюватися інформацією, домовлятися про зустріч. Учасником може стати будь-хто. На сьогодні це журналісти, блогери, юристи. Після рейдів вони викладають фото, відео, текстову інформацію на своїх сторінках у соціальних мережах і блогах. Ініціатором назви «Україна без холопів» був я. Кожен з активістів має своє бачення того, що відбувається: хтось думає, що, змінивши президента, ми змінимо країну, приймемо нові закони, вступимо в Євросоюз чи будемо співпрацювати з Росією. Я ж вважаю, що в країні відбудуться зміни лише тоді, коли люди перестануть бути «холопами», коли кожен громадянин обстоюватиме свої права в усіх сферах життя, починаючи від супермаркетів і закінчуючи фальсифікаціями на виборах. Навіть якщо до влади прийде чесний і справедливий президент, усе одно він не зможе нічого змінити, доки люди не стануть більш свідомими. Був проект «Україна без Кучми», ми ж придумали свій варіант — «Україна без холопів», тобто Україна свідомих, вільних, мирних людей.
— Навколо чого сьогодні можуть згуртуватися люди в Донецьку?
— Навколо захисту своїх прав та інтересів. Ми не боремося за якісь піднесені ідеї, а намагаємося працювати в практичній площині. Адже можна обстоювати і на перший погляд тривіальні речі, щоб у супермаркетах не було продуктів, у яких минув термін придатності, або щоб у маршрутних таксі не підвищували безпідставно плати за проїзд. Змінити суспільство можна, якщо змусити людей усвідомити, що забезпечення їхніх прав залежить і від них самих.
— Чи готові донеччани бути активними?
— Думаю, так. Багато людей чимось незадоволені й хотіли б щось змінити. Їм не вистачає хіба що спеціальних знань та підтримки з боку інших. Адже багато хто думає: навіть якщо я спробую щось зробити, то мої вчинки не вплинуть на ситуацію загалом, це лише крапля в морі. Насправді це не так. Рейди супермаркетами Донецька здійснювало близько п’яти осіб. Головне тут — стійкість, бажання чинити опір усталеним, але негативним явищам, а також знання.
— Тобто щоб захищати свої права, обов’язково бути юридично грамотним?
— Юридична грамотність відіграє велику, але не визначальну роль. Крім того, всі законодавчі акти доступні в мережі Інтернет. У справі супермаркетів ми керуємося лише однією статтею Конституції України, згідно з якою інформація про продукти харчування не може бути засекречена. Не обов’язково бути юристом з вищою освітою, щоб знати Конституцію своєї країни.
— Ваша діяльність руйнує певні стереотипи про Донбас, якими регіон завдячує, зокрема, й політичній еліті. Чи змінюється ставлення донеччан до себе?
— Насправді донеччани завжди були активними. Згадайте проект «Дорожній контроль», спрямований на виявлення порушень у роботі співробітників ДАІ, — його активно реалізовували в Донецьку. У нас є журналісти, громадські діячі, які чомусь чинять опір, за щось борються та отримують результат. Що ж до політичної еліти, яка вже давно не донецька, а загальнонаціональна, то вони дуже далекі від народу, і жителі Донбасу — не виняток. Так, вони тут народилися, так, вони є керівниками країни. Тут знають своїх керівників краще, ніж в інших регіонах, причому не з гарного боку. Природно, люди не згодні з тим, що відбувається.
— Прокуратура Ленінського району в Донецькій області порушила кримінальну справу за фактом конфлікту, що стався 23 січня в супермаркеті «Сокіл». Який перебіг ситуації зараз?
— Прокуратурою було порушено кримінальну справу лише за фактом заподіяння легких тілесних ушкоджень. Щодо справи кореспондентів журналу «Український тиждень», у яких вихоплювали техніку і яким заважали працювати, то її порушено не було. У мене двічі намагалися вирвати телефон. Крім того, мені погрожували вбивством. Усе це також підпадає під Кримінальний кодекс, але справ за цими статтями поки порушено не було.
— Яку роль у суспільних процесах на Донеччині відіграють сьогодні соціальні мережі та Інтернет?
— Інтернет виступає як позитивне і негативне явище водночас. Негативне, тому що складно розділяти віртуальне життя і реальне. З іншого боку, тут — свобода слова, є люди, які не бояться висловлювати свої думки. Вони формують громадську думку в мережі. Але я сподіваюся, що незабаром цей свідомий та активний суспільний сегмент вийде за межі Інтернету. Тоді, можливо, по-іншому вирішуватиметься питання, за кого варто проголосувати на виборах...
Павло ОСТРОВСЬКИЙ:
«Громадянське суспільство Донеччини прокидається»
— Рух «Україна без холопів» активно підтримали донеччани. Як, на вашу думку, чи є це свідченням громадянської активності жителів міста та області?
— Громадянське суспільство Донеччини помалу прокидається. Звичайно, це повільний процес, але події останніх місяців свідчать і про те, що він доволі послідовний. Протести чорнобильців, пенсіонерів, студентів, підприємців, простих донеччан проти сумнівних забудов... Те, що ці протести активізувалися під час каденції Віктора Януковича, — не випадковий збіг, а природна реакція на дії соціально безвідповідальної влади. Хоч як це дивно, саме перебування при владі нашого земляка консолідує людей, змушує їх ставати на захист своїх прав.
— Яку роль у формуванні суспільних процесів відіграє третій сектор? І хто сьогодні є цим третім сектором у Донецьку?
— Минулого року громадським організаціям запропонували стати окремим центром впливу. Маю на увазі формування так званих «громадських рад». Але влада з її прагненням контролювати все кругом узяла під контроль і ці об’єднання. Замість того щоб суспільство через своїх найактивніших представників контролювало владу, ми отримуємо зворотну ситуацію. На щастя, третій сектор — це не лише формалізовані громадські організації, а й неформальні громадянські рухи, такі як «Україна без холопів», студентські об’єднання тощо. Це новий формат, але нерідко ефективність акцій таких рухів значно вища, ніж громадських організацій, які існують не перший рік. Я впевнений, що за цим форматом майбутнє. Бо рейди по супермаркетах — це тільки початок...
ДУМКИ ЕКСПЕРТIВ
РОЗВІНЧУЮЧИ СТЕРЕОТИПИ
Ілля КОНОНОВ, доктор соціологічних наук, завідувач кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка:
— Можу погодитися з думкою, що на сході України і, передусім, на Донбасі громадянське суспільство дійсно більш активне, ніж у цілому по Україні. Можна припустити, що більша активність громадянського суспільства на сході України зумовлена і більшою сегментованістю усього суспільства в цьому регіоні. На рівні України Донбас часто уявляють суцільною масою — так діє стереотипізація, але насправді через те, що тут суспільство переважно міське, воно більш сегментоване і різноманітне. Мабуть, у цьому варто шукати пояснення.
У нашому регіоні представлено організації різних груп населення, наприклад, захисту прав гірників тощо. Згадайте нещодавні події в Свердловському районі, де під час незаконного видобутку вугілля загинули гірники. Цю тему порушили саме громадянські активісти організації «Солідарність», при тому, що офіційні структури були налаштовані на її замовчування. І завдяки тому, що на рівні громадянського суспільства є і вільна преса (переважно це інтернет-видання), інформація вийшла на поверхню, і вже тоді долучились органи влади. Активність громадянських рухів треба високо цінувати, як, наприклад, у ситуації з донецькими супермаркетами. У цьому випадку я не можу зрозуміти дії влади: здавалося б, вона повинна подякувати за вияв громадської ініціативи, а не погрожувати активістам.
Стимулювати розвиток громадянського суспільства в Україні могло б розумне законодавство. У нас воно дуже відстало від вимог часу: згідно з ним громадські організації створюються для захисту прав членів цих організацій, не більше того. Тобто в статутних документах навіть неможливо зазначити суспільно важливі завдання як завдання організації. Їх можна прокламувати, але в статуті буде написано, що організація створена для захисту інтересів її членів. Це теж своєрідна пастка: щойно ви торкнетесь певної теми, як вас запитають: хіба це вас зачіпає?
Інша проблема формальних організацій громадянського суспільства — фінансування. Від держави вони підтримки не отримують, на відміну, наприклад, від Британії, де така підтримка є. Має бути інше ставлення держави. Скажімо, раніше створювали бізнес-інкубатори, але ніхто не намагався створити, скажімо, такий інкубатор для організації громадянського суспільства. Чому б державі не надавати їм офіси? За новим законодавством, громадська організація обов’язково мусить орендувати офіс, причому в нежитловому приміщенні. За умови надання якщо не фінансової, то хоча б інфраструктурної підтримки держави громадянське суспільство в Україні розквітло б. Дехто говорить, що маємо лише зародки. Ці зародки досить міцні, і їх зараз не набагато менше, ніж в інших країнах, які своїм громадянським суспільством пишаються.
«ЛЮДИ ВЖЕ ВІДЧУВАЮТЬ ЄДНІСТЬ»
Тетяна ЄРЕСКОВА, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології управління Донецького державного університету управління:
— Не можу сказати, що громадський рух на Донбасі потужніший або має якісь специфічні особливості, ніж в інших регіонах України. Він, умовно кажучи, молодший. Дослідження щодо протестної поведінки мешканців Донбасу завжди виявляли низький її рівень. Для неї мають бути досить серйозні причини, наприклад соціальна несправедливість. Громадянський рух дійсно починається. Люди вже відчувають єдність і розуміють, що недержавні форми об’єднання також мають силу, людей чують. Дійсно, за останні роки кількість громадських організацій — і молодіжних, і професійних — зростає. Не думаю, що це має феноменальну природу, просто до Донбасу дійшли ті тенденції, які були й на Львівщині, й на Одещині тощо. Збільшення кількості громадських організацій може говорити про те, що процес формування громадянського суспільства триває — поступово й еволюційно. Адже й якість діяльності цих організацій зростає. Це й є проявом демократичних процесів, про які багато хто говорить, але їх не бачить чи не відчуває. На мою думку, каталізатором розвитку громадянського суспільства є внутрішній стан громади й людини. Коли людина відчуває, що це їй потрібно й від неї щось залежить, ці рухи мають ефективність.
