Проблема збереження здоров’я українців є настільки комплексною, що нею мають займатися не тільки медики, а й демографи, психологи, соціальні служби, соціологи, спортивні тренери. Зрештою, всі державні структури, які ми наймаємо на роботу, мають працювати на те, щоб підвищувати якість життя людини та його тривалість. Звісно, при умові, що кожен громадянин теж дбатиме про себе. Але в День медичного працівника, який відзначатиметься 20 червня, ми дякуємо лікарям за піклування, не розуміючи того, що самі по собі лікарі мало що можуть зробити зі здоров’ям та якістю життя, якщо, наприклад, людина втратила роботу чи якщо в селі, де вона живе, немає газу, або діти ходять у школу пішки через ліс.
Наше здоров’я — це відображення способу життя, яке ми ведемо, і культури, в якій ми виросли й нині перебуваємо. На жаль, в Україні дослідження стану здоров’я громадян проводиться не так часто, як дослідження політичних симпатій — із зрозумілих причин, — але, наприклад, протягом останніх більш як 10 років Київський міжнародний інституту соціології (КМІС) періодично відстежував стан здоров’я українців. Моніторинг показав, що самооцінка стану здоров’я громадянами з початку 2001 року почала зростати, в той час як раніше тільки знижувалася. Також позитивні тенденції з’явилися в демографічній картині України у 2008 році: вперше з початку 90-х у деяких областях України народжуваність перевищила смертність, крім того, на 10% зменшилася смертність немовлят. Приводів для радості — небагато, але вони є. Це говорить про те, що державі нині потрібно працювати саме над збереженням того потенціалу, який ще залишився... Детальніше про демографічні тенденції в Україні, ризики та можливості для нашого розвитку «Дню» розповів провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Павло ШЕВЧУК.
— Пане Павле, почнімо з найголовнішого — скільки нас нині є?
— На початку 2009 року чисельність населення була 45 мільйонів 963 тисячі, з них міського населення — 31 мільйон 332 тисячі, й сільського — 14 мільйонів 600 тисяч. За останні роки основною причиною зниження чисельності населення є перевищення кількості померлих над кількістю народжених. При тому сальдо міграції наближалося до нуля (принаймні, зареєстрованої), тобто, воно впливало несуттєво. А перевищення кількості померлих над кількістю народжених становило майже 2 мільйони 300 тисяч. Це з 2002 року, коли був останній перепис населення, по 2008 рік включно. За цей період в Україні народилося 3 мільйони 900 тисяч, а померло 5 мільйонів 339 тисяч.
— Помирали здебільшого люди пенсійного віку?
— Здебільшого — так, але інше питання в тому, що інтенсивність смертності у нас є дуже високою. В Україні та Росії є дуже специфічною саме вікова структура смертності — такої ніде немає. Її особливість, зокрема, в Україні, в тому, що у нас дуже висока смертність людей працездатного віку (нині ми спостерігаємо низьку смертність у дитячому віці й високу в працездатному). Тобто, якщо взяти всі різні моделі вимирання, то виходить, що смертність дитяча не дуже відрізняється від смертності в Європі: наприклад, смертність дітей 10-річного віку є вищою, ніж у Європі рази у півтора, але при цьому смертність 30-35-річних людей, зокрема, чоловіків, є у шість разів вищою, ніж у ЄС. Різниця — дуже непропорційна. Втрати України тут можна прирівняти до військових. Це основна демографічна проблема країни. Смертність же людей пенсійного віку, якщо порівняти з Європою, не є такою разючою, хоча є вищою рази в два (вона є стабільнішою та з року в рік залишається приблизно на одному рівні). Що стосується смертності молодого покоління, то причини, на жаль, «традиційні»: п’ють, всюди — п’ють... Якщо взяти вікову категорію від 15 до 60 років, то чоловіків до пенсії доживає 61%, а жінок — 89%. Така інтенсивність була в минулому році. Якщо порівняти ці цифри з даними, які дають, наприклад, шведські демографи, то у них з 15 років до 60 доживає 92% чоловіків та 95% жінок.
— Жінки у нас живуть більш як на 10 років довше за чоловіків. Які причини цього, і чи це теж наша особливість?
— Жінки живуть довше, і це багато в чому обумовлено фізіологічно — жінка має жити в середньому довше за чоловіки на три-чотири роки. До того ж, у переважній більшості країн такі ж тенденції. Ще кілька десятків років тому в мусульманських країнах спостерігалася протилежна картина, але нині й там тривалість життя серед жіночого населення є вищою. Взагалі у Східній Європі говорять про так званий феномен «російського» чоловіка (його ще перекручують на «слов’янського»): бо у всіх наших країнах, які вийшли з СРСР, смертність чоловіків є надзвичайно вищою за жіночу. Якщо взяти Швецію, то там тривалість життя чоловіків менша від тривалості життя жінок на три-чотири роки, у нас — на 10—12.
— Якщо проаналізувати демографічну ситуацію по областях, яку побачимо картину?
— По народжуваності найкраща ситуація в Рівненській, Волинській та Закарпатській областях, найгірша — в Луганській, Харківській та Сумській (до речі, показник інтенсивності народжуваності від вікової структури не залежить). Які ж причини? Наприклад, в Харківській області більше половини населення живе в обласному центрі — область дуже урбанізована. Луганська теж урбанізована, і в Сумській багато міського населення. Очевидно, це не єдині причини, але, в принципі, кореляція залежить від міського населення: чим більше міського населення, тим нижчий рівень народжуваності. Хоча, звісно, кількість народжених є більшою у містах, тому що міського населення загалом у нас більше. Але саме інтенсивність — кількість дітей на жінку — є більшою у селах. Із смертністю по регіонах ситуація наступна: по тривалості життя в Україні перше місце займає Тернопільська, Чернівецька області та Київ, а найгірші місця займає Чернігівська, Донецька й Житомирська. Стосовно Житомирської, цей тренд тут з’явився нещодавно — за останні років п’ять у цьому північному регіоні сильно погіршилася ситуація. Загалом для України характерна така ж висока смертність у Донецькій, Луганській, Херсонській — загалом у Південно-Східних областях.
Складно сказати про причини, особливо про вплив Чорнобильської катастрофи. Онкологія все одно «з’їдає» левову частку населення в Україні в цілому, вона займає друге місце після серцево-судинних захворювань. Тобто, статистично ніхто не може довести, що демографічна криза в північній Україні є наслідком онкозаховрювань, які виникли внаслідок радіаційного впливу. Я такого з’язку не бачу. З іншої сторони, впливає економічний фактор. Київський регіон є найбільш економічно активним, і люди, які є найбільш здоровими, цілеспрямованими та активними, їдуть сюди з усіх регіонів — у тому числі й з цих депресивних. Відповідно, там залишаються менш продуктивні люди. Якщо ж подивитися на сільську місцевість, то через брак роботи там залишаються менш активні та діяльні люди з погіршеним станом здоров’я, до того ж, вони його ще й вбивають у відомий спосіб... На початку 90-х такого не було: Чернігівська область була якщо не однією з найкращих, то вище середнього рівня.
— Старіння населення — це загальноєвропейська тенденція, теж спостерігається в Україні. Які ваші прогнози щодо темпів старіння українців — наскільки швидко відбуватимуться ці процеси?
— З кожним роком кількість пенсіонерів у нас буде невпинно збільшуватися — аж до середини ХХІ століття. Це тенденція, яка спостерігається в усьому світі. Приблизно на 2050 рік припадатиме цей пік — одні країни прийдуть до нього раніше, інші — пізніше. У нас він теж буде, приблизно в той же час: тоді на Україну буде найвище «навантаження» особами старшого віку — при нинішній планці пенсійного віку ці люди складуть 30 — 40% від усіх громадян.
— Ви сказали, що торік були відмічені позитивні тенденції в демографічній ситуації України. Йдеться про те, що в деяких областях народжуваність перевищила смертність?
— Так, позитивна тенденція, яку ми помітили у 2008 році, — та, що кількість народжених перевищила кількість померлих у Закарпатській області, Рівненській та Києві. Загалом за останні роки народжуваність в Україні дуже зросла: сумарний показник народжуваності по країні зріс з 1,3 до 1,45 — це суттєва різниця. Будемо сподіватися, що ці тенденції збережуться. Ще один позитив: в Україні сильно знизилася смертність немовлят — приблизно на 10%. Узагалі з середини 90-х смертність дітей і немовлят у нас має тенденції до зниження, в різні роки цифри коливаються, але загальна тенденція — втішна.
— В Україні прийнята Стратегія демографічного розвитку країни до 2015 року. Що вона передбачає і що таке демографічний розвиток?
— Частина нашого інституту брала участь у її розробці, а під розвитком розуміється те, що слід покращувати демографічну ситуацію, бо далі буде гірше, зокрема, з приводу пенсійного забезпечення. Тому що фактично не буде кому годувати пенсіонерів: як би держава не викручувалася із відрахуваннями в Пенсійний фонд, все одно виходить, що працездатне населення повинне утримувати решту. Я вважаю, що найперше треба подумати про працездатне населення й дати йому можливості, бо згодом частка цих людей буде зменшуватися. Ми вже пройшли «демографічне вікно» або «вікно демографічних можливостей» — за 90-ті ми його повністю втратили. Нагадаю, що тоді ми мали найбільшу питому вагу працездатного населення, але вже зараз його кількість зменшується — й така тенденція утримається.
— Тому що частина людей виїхала за кордон, частина — померла у працездатному віці?..
— І не тільки. Справа в тім, що в працездатному віці знаходилася велика когорта населення, народженого в 50—60-х роках, коли народжуваність була високою. Це покоління було чисельним. У середині 80-х, коли подовжили відпустку по догляду за дитиною, теж досить різко зросла народжуваність. Коли всі ці люди були у працездатному віці (переважною частиною вони там є ще зараз), то це потрібно було використовувати, як це нині робить Китай, де нині чисельність дітей зменшилася, чисельність осіб пенсійного віку є низькою, бо раніше була висока смертність: вони як можуть використовують потенціал людей працездатного віку. Тому нам потрібно використовувати ті можливості, що є, бо й так велика частка населення тепер буде виходити на пенсію.
— Інститут демографії та соціальних досліджень зробив демографічний прогноз України до 2050 року. Що в ньому цікавого?
— Чисельність населення буде зменшуватися, і, за нашими оцінками, до 2050 року ми «виходимо» на 36 мільйонів населення (це середній варіант). ООН же у 2008 році видала свій прогноз, у якому нас на той час буде 35 мільйонів... Як показує практика демографічного прогнозування, всі прогнози з різних причин врешті виявляються неточними. Наприклад, навіть на початку 90-х ніхто у світі, не те що наші демографи, не міг передбачити, що в Україні настільки сильно впаде народжуваність і настільки сильно виросте смертність. Тому зараз ми закладаємо «виделку»: за «високим» варіантом, у 2050 році ми «виходимо» на 42 мільйони, але в такому випадку в Україні буде дуже велика частка мігрантів (притому, міграція дуже сильно коливається), за «низьким» варіантом нас може бути й 26 мільйонів (це якщо в прогноз закладати найгірші показники народжуваності й смертності).
