Бажання стати частиною Євросоюзу вимагає вміння себе представити. Тим паче якщо потрібні інвестиції. А вони потрібні. «Вкладайте в Україну, ми відкриті!» — цю фразу українські політики полюбляють повторювати. Часто вони виголошували її й цього разу — на лондонському майданчику. У вівторок в столиці Великої Британії відбулася міжнародна конференція «Inside Ukraine: а success story in the making?». До речі, вона проводиться другий рік поспіль. Публіка — представники великих міжнародних компаній, що працюють на українському ринку, експерти, політики й, певна річ, журналісти.
Проблеми з імплементацією законодавчої бази (звісно, дуже важлива, перш за все, її наявність), корумпованість чиновників, неефективність судової реформи — це велике гальмо. Усе це, на жаль, є в Україні. Тому навіть «найсолодші» обіцянки інвестиційної привабливості нашої країни — легко нівелюються.
П’ятирічний політичний хаос після помаранчевої революції — головний аргумент нинішньої влади щодо необхідності наведення ладу в країні, будівництва вертикалі влади заради проведення реформ. Про реформи на конференції говорили багато. Головними спікерами від влади були два віце-прем’єр-міністри — міністр інфраструктури Борис Колесніков і міністр соціальної політики Сергій Тігіпко. Ось деякі фрагменти сказаного:
Сергій Тігіпко: «Упродовж 2008—2009 рр. в Україні практично не проводилися реформи, не було консолідації влади. У цей час інші країни йшли вперед. Я хотів би підкреслити певні зміни, що відбулися в Україні за останній час. По-перше, в макроекономіці. Нам удалося стабілізувати ситуацію. По-друге, була стабілізована банківська система. По-третє, поліпшення ситуації на зовнішніх ринках. По-четверте, незважаючи на критику Податкового кодексу, він дає результати. Зменшується податковий тиск. Значно скоротилася кількість ліцензій. Спростився вхід у бізнес. До реформ ми підходимо системно».
Борис Колесніков: «В Україні вже побудовані чотири нові аеропорти — з чистого аркуша. Було збудовано три нові злітно-посадкові смуги. Перші прискорені потяги почнуть курсувати вже в травні. На сьогоднішній день від Берліна до Києва можна дістатися вже досить якісними автомобільними шляхами. Далі в нас шлях на схід. Ми будуватимемо абсолютно нову магістраль «Київ — Канів — Черкаси — Дніпропетровськ — Донецьк — Ростов-на-Дону». Морські порти. Буквально нещодавно в Іллічівську було відкрито новий термінал, який значно збільшує наші можливості. Також спільно з німецькими фірмами Міністерство інфраструктури будує нові великі контейнерні термінали в Одесі, розвиватимемо можливості в Маріуполі».
Треба віддати належне тому, що вже зроблено, але, схоже, європейці розкусили формулу української влади — «вертикаль влади в обмін на реформи». Розмовляємо зі старшим науковим співробітником Європейської ради з міжнародних відносин Ендрю ВІЛСОНОМ:
— У своєму виступі ви сказали, що українська влада говорить про наведення ладу, але все це служить не для проведення реформ. Аргументуйте свій погляд.
— Як противага тому, що відбувалося після помаранчевої революції — тому хаосу, нинішня українська влада протиставила аргумент про потребу наведення ладу. Порядок розглядався як передумова для проведені реформ. І 2010 року було проведено реформи, але все це було синонімом посилення вертикалі влади. Виявилось, що розмови про порядок використовуються як мантра, у тому числі для Заходу. Кращим сценарієм для України можуть бути лише реформи — справжні, непопулярні, але такі, що через деякий час що дають результат. Порядок означає, у тому числі, правопорядок, але я не бачу цього в Україні.
— До 19 грудня залишається зовсім мало часу. Яким ви бачите вихід із ситуації з Тимошенко?
— Українська влада говорить, що це не політичне питання, але в Європі так не вважають. Я європеєць і я думаю, що це політичне питання. Основна проблема в тому, що серйозні звинувачення Тимошенко було висловлено вже після виголошення вироку. Адже відомо, що україно-російські переговори щодо газу (домовленості щодо ціни) — це завше політичні ігри. У даній сфері часто йдуть напівкримінальні переговори. Тому ситуація складна. Все залежить від того, які докази були представлено в суді, а вони були слабкими.
— Чи стане це перешкодою для підписання договору?
— Для парафування угоди це не стане перешкодою, хоча виключати проблеми неможливо, а ось для ратифікації — може бути перешкодою. Віктор Янукович сказав, що він не приїде на цей саміт, але європейці теж можуть не приїхати, тоді з двох сторін збереться якийсь технічний персонал (офіційні особи), аби процес зовсім не згасав.
— В Україні влада та частина опозиції називають закон про вибори компромісом. А як ви гадаєте?
— Ухвала про підвищення прохідного бар’єру погана, але не фатальна. Важливішими є правила участі у виборах, особливо те, що стосується формування комісій. Не повинно бути так, що учасники виборів важливіші, аніж сама процедура. Тимошенко має брати участь у виборах, інакше опозиція буде віртуальною. Також потрібно розуміти, що сьогодні в Україні дуже багато людей, які не хочуть голосувати ні за Партію регіонів, ні за «Батьківщину»; це говорить про те, що можуть з’явитися нові партії.
— Як ви гадаєте, які тенденції надалі розвиватимуться в Україні — авторитарні чи демократичні?
— Нинішня ситуація показує негативну тенденцію. Але Україна — не Росія. Україна сьогодні не в такому становищі, як Росія 2000-го року, коли прийшов авторитарний режим. Тому тенденція зрозуміла, але наскільки Україна опиниться в поганому становищі — наразі не ясно.
Присутність на конференції опозиційної Наталі Королевської та нейтрального Петра Порошенка «розбавило» атмосферу в залі. Привнесло їй дискусійний характер. Представник «Батьківщини» відразу ж накинулася на владу: «Нагадаю, що рівно 20 років тому розпався Радянський Союз (Біловезька Пуща). Були величезні надії, але вони так і не виправдалися. Друге вікно можливостей ми мали 2004 року — шанс знову було втрачено. Реформи влади не дають результатів. Наприклад, судова реформа закінчилася арештом Тимошенко. Чому ми так живемо? Бо рівнобіжно проходять контрреформи. Багато починів гальмується пострадянською бюрократією. Україну можна уявити у вигляді Гулівера, якого оповили ліліпути. Нам необхідно вивільнити енергію людей і капіталу».
З Тимошенко почав і Петро Порошенко: «Ми не хочемо, щоб опозиція перебувала у в’язниці. Головною проблемою в Україні я вважаю неефективне управління. Після розпаду СРСР, Україна була другою за своїм потенціалом. Ми були на дуже добрих позиціях. Працювали багато, але результатів виявилося замало. Бо більшість урядів піклується про власні інтереси, а не про інтереси країни. У результаті, сьогодні нас називають однією з історій, яка найбільше розчаровує». А далі Петро Олексійович пройшовся за пунктами — які саме потрібно проводити реформи й завершив: «В України є величезні можливості для інвесторів. Головне перебуває в потрібному місці, а це — Україна, і в потрібний час — це зараз».
З наступним нашим співрозмовником, виконавчим директором Європейського фонду Мадар’яга П’єром ДЕФРЕНЕМ, ми почали розмову з фрази Порошенка про «одну з найбільш прикрих історій у світі»:
— Я думаю, що крім того ще й найскладніших. Тому що задача, як стоїть перед Україною, набагато складніша, ніж у будь-якої іншої країни. В Польщі, наприклад, таких проблем не було. Перш за все, ваша країна має досягти внутрішньої єдності. Тому нам треба бути реалістичними в сприйнятті України, не розчаровуватися і не розслаблятися. Необхідно бути наполегливими щодо українського майбутнього.
— У чому, на вашу думку, полягає складність українського питання?
— Великою проблемою залишається судова система: незалежність і компетентність суддів. Якби я щось змінював у країні, то розпочав би з судової системи. Змінивши судову систему, можна змінити повністю країну, напрямок її розвитку.
— Чи дуже складною на сьогоднішній день у переговорах України і ЄС залишається справа Тимошенко?
— Можливо, якісь справи проти лідера опозиції і обѓрунтовані, особливо стосовно корупції. Але оскільки перший суд був настільки непрозорим — необґрунтовані звинувачення, які все одно підтримувало державне звинувачення, то сьогодні вже підірвано довіру до всіх справ відносно Тимошенко. Уряд нині повинен думати, як повернути цю довіру до себе і до судової системи.
— Сьогодні багато говорили про цінності, про те, що Європа ніколи не обміняє цінності на якісь економічні вигоди. Як ви вважаєте, в Україні це розуміють?
— Насправді, якщо говорити про Тимошенко, то йдеться тут не стільки про цінності і верховенство права, скільки про практичні речі в судовій системі. Якщо, наприклад, інвестор бачить, що економічні досягнення не можуть бути захищені, то про цінності вже не йдеться. Я ні за що не повірю в те, що українці не цінують права людини, свободу совісті і верховенство права. Мені здається, що було б несправедливо, аби про Україну як країну і українців як колективне співтовариство, казати, що вони ці цінності не поділяють.
— Окрім справи Тимошенко, в Україні є й інші резонансні справи, що мають давню історію, наприклад, вбивство журналіста Гонгадзе, замах на життя народного депутата Єльяшкевича.
— Я бачу тут дуже багато спільного з тим, що вже сказав — це незалежність суддів. Тому що незалежність суддів у випадку з Гонгадзе, іншими журналістами або депутатами, які відкрито говорять про проблеми, є зворотнім боком медалі. Журналісти виявляють проблеми влади, а судді, будучи поінформованими, повинні засудити злочини.
Україна, безумовно, прийде до успіху, лише швидкість руху до цієї мети може бути різною. Можна багато говорити про нашу привабливість за кордоном, але без домашньої роботи нам не повірять. Тим паче європейці непогано обізнані щодо наших реалій. Секрет успіху в іншому... Перебуваючи у Лондоні, автор переконався, що британці — вільні люди, без комплексів, вони поважають себе, свої особливості, національні традиції. Вони звикли жити за правилами, у них працюють закони. Напевно, тому наші олігархи і прагнуть туди, вони розуміють, що там можна захистити те, що вони заробили тут «чесною працею», і жити собі без страхів. Поки у українців не відбудеться переворот у свідомості — як у тих, що «нагорі», так і у тих, що «внизу», — швидкість руху України до успіху, як би м’якше висловитися... буде повільним.
