Факт підтримки однією із супердержав позицій України на міжнародній арені не потрібно ідеалізувати, але подякувата за це варто. Перший візит Джорджа Буша в Україну — це подія, яку не оминув увагою жоден великий засіб масової інформації. Хоча ніхто попередньо не готувався (це очевидно!), не звернув увагу (до прикладу, документальним фільмом чи проектом) на історію українсько-американських стосунків, аби глядач мав можливість об’єктивно оцінити те, що відбувається сьогодні. Кожен ЗМІ висвітлював цю подію по-своєму, і це значною мірою свідчило про те, як оцінює канал рівень своїх глядачів.
Деякі ЗМІ пріоритетом вважали програму візиту. Чому Джордж Буш тут і що означає його візит для України? Але часто статті і сюжети призначалися для створення галасу навколо події, і суттєве у ланцюжку приліт — частування — відліт президента Буша намагався висвітлити мало хто. А зосередилися передусім на тому, чим годуватимуть високого гостя, і на тому, що киян на їхніх рідних вулицях може поцілити заокеанський снайпер.
Ми звернулися до експертів «Дня» з проханням прокоментувати інформаційний супровід візиту Джорджа Буша в Україну.
Юрій МАКАРОВ , головний редактор журналу «Український тиждень»:
— Не можна оцінювати візит Буша окремо від висвітлення американської політики в цілому. Треба сказати, що в цьому сенсі українська преса, за моїм враженням, іде у фарватері російської — з дещо зверхньою, дещо іронічною і скептичною оцінкою американської політики взагалі і політикою теперішньою адміністрації зокрема. І тут є просте пояснення. Очевидно, журналісти живляться не безпосередньо американськими джерелами, а кількома російськими сайтами, які перекладають іноземну пресу російською мовою. А до нас інформація, відповідно, іде вже у подвійному перекладі, і відбувається те, що називається «lost in translation» («складнощі перекладу». — Прим. «Дня» ). Тенденція, яка з боку росіян якщо не виправдана, то принаймні зрозуміла, з нашого ж боку — абсолютно не зрозуміла. Якщо ви подивитеся на російський сегмент мережі і, зокрема, на форуми російських сайтів, то американців інакше як «америкосами» та «піндосами» не називають. Це емоційне тло, як на мене, значною мірою визначає загальну інтонацію ставлення до Америки і, зокрема, до візиту американського президента. Це не означає, що треба автоматично плескати в долоні чи падати навколішки, але оцінити мало не єдиного об’єктивного і суб’єктивного союзника України на міжнародній арені варто було б трохи адекватніше. Я, скажімо, зустрічав більше інформації стосовно протестів всередині України проти НАТО, ніж про те, з чого конкретно складається це славнозвісне ПДЧ. Я значно більше зустрічав інформації стосовно того, які вулиці в Києві буде перекрито, аніж про те, якою конкретно є програма візиту і які документи мають бути підписані. Я вважаю, що не залежно від об’єктивності оцінки, сама оптика, сам ракурс висвітлення цієї події в українських ЗМІ неадекватний.
Олена ЛІЩИНСЬКА , кандидат психологічних наук, докторант Інституту соціології та політичної психології АПН України:
— З точки зору безпеки президента, деякі речі різали вуха. Журналісти жартували, мовляв, не ходіть зі зброєю і так далі. На цьому наголошувалося на всіх каналах у день прильоту Буша. З питання безпеки, яка є звичною в усьому світі для подібних візитів, зробили галас, який, як на мене, справляв враження провінційності. Я не можу вказувати журналістам, що їм робити, але звичайним громадянам України було б значно цікавіше дізнатися про те, чому Буш сюди їде, з якою метою, які угоди передбачається підписати. Цього питання торкнули, згідно з моїми спостереженнями, на «5 каналі». А взагалі-то куди не перемкни, показують трасу, обговорюють, куди киянам ходити чи не ходити, їздити чи не їздити... Таке враження, що тільки про сало треба поговорити.
Окрім цього, склалося таке враження, що ЗМІ працювали на те, щоб викликати відчуття тривоги своїми повідомленнями про те, що там не проїдеш, а там не пройдеш, а охорона може без попередження стріляти, якщо хтось буде схожим на снайпера. І все крутилося навколо цього. Тут пахне непрофесіоналізмом журналістів, які звертають увагу на речі «по приколу». Вони думають, що подають усе дуже легко і весело, а врешті-решт утворилася дуже неприємна картина.
Іван МАЩЕНКО , телеексперт:
— Треба відзначити телеканал «Інтер» — єдиний із українських телеканалів, який взяв ексклюзивне інтерв’ю. Буш був підготовленим і це було помітно з його надзвичайно вивірених відповідей і фраз — передусім, стосовно можливості вступу України до НАТО і ролі в цьому США. Як раз із цього приводу були серйозні коментарі майже на всіх каналах — як прямі, та і у формі ток-шоу. Зокрема, в понеділок на «Свободі слова». Стосовно підготовки громадськості до цього стихійного лиха, як уж встигли цю події охрестити через безпрецедентні заходи безпеки. Полюс нагнітання пристрастей з боку ЗМІ. До цього приєднували, у тому числі міністр оборони, який задіяв два вертольота для патрулювання неба Києва. Нагнітання було значне: не виходити, не висовуватися, не дивитися. Питання безпеки цього високого гостя займали більше місця, ніж розповідь про те, які питання будуть обговорювати — для чого ж він прибув. Складалось враження, що це займало значно менше місця, ніж усі оці атрибути. Особливо, коли прес-секретар Президента розповідала про меню, що буде котлета по-київськи і вареники з вишнями. До речі, котлета по-київськи асоціюється з візитом Буша-старшого в 1991 році. Тоді американські ЗМІ назвали це котлетою по-київськи — те, що він висловився проти незалежності України. Присутнє враження, що сам візит — мимохіть. Добре, що не показували самого прильоту і того, як він виходить із літака. Не знаю, чи варто ЗМІ показувати усю цю кухню, як там до цього готувалися, хто під час репетиції імітував Буша, а хто — Президента. Це такі речі, які не підвищують поінформованість населення, а привносять те закулісся, яке нічого не дає.
Михайлина СКОРИК , голова Київської незалежної медіапрофспілки:
— Процес візиту ще триває і основні аналітичні матеріали з’являться сьогодні-завтра, але вчора багато уваги було прикуто до висвітлення антинатівських демонстрацій. Зарано ще говорити про підсумки. Найбільше, що мене зачепило у висвітленні підготовки до візиту — це те, що журналісти проявляли кричущу непрофесійність, коли без жодних коментарів видавали в ефір ксенофобські висловлювання Петра Симоненка. Це був расизм чистої води, ксенофобія чистої води. Мене це обурило, бо мені здається, що журналіст, який чує такі висловлювання, повинен, як мінімум, якщо він їх тиражує, робити це свідомо. На це потрібно звертати увагу, а не просто давати в ефір як висловлювання певного політика. Таким чином журналіст є співучасником. Коли ми говоримо про телебачення, то, звичайно, в процесі випуску новин бере участь ціла низка людей. По-перше, журналіст, який привіз відзнятий матеріал, який потрібно коректно подати. По-друге, є випусковий редактор, який повинен все проконтролювати. Подекуди редакторів два. Мене здивував «5 канал», який у нічному випуску новин просто дав цитату, жодним чином не прокоментувавши її. Так, вона була яскрава, але настільки ксенофобська, що давати її без коментарів ні журналіст, ні редактор не був у праві. Це не просто порушення журналістської етики. Мені складно сказати, чи було там порушення закону, але це, як мінімум, було непрофесійно.
