Національні виробники вин, котрі витримують усі технологічні норми бродіння, настоювання, ароматизації незабаром не зможуть конкурувати з вином, виготовленим, так би мовити, за одну годину, цебто «порошковим». А внаслідок цього український ринок переповниться фальшивою продукцією, що призведе до остаточного знищення галузі.
Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах Закарпатської області, яка не останню частку надходжень із місцевого бюджету одержує з виноградарських господарств, а також межує з могутнім виробником та експортером вин — Угорщиною. Тому значна частка експортних вин на місцевий ринок надходить саме звідси. Завдяки цій країні наша Україна, втім, має гарну можливість не повторити помилок сусідів, адже там свого часу набули широкого резонансу викриття налагодженої широкомасштабної індустрії з підробки натуральних вин.
УКРАЇНСЬКЕ ВИНО
ЧЕКАЄ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Сьогодні в Україні діють держстандарти, розроблені на основі сформульованого 1992 року Українською академією аграрних наук визначення вина: «Вином є продукт, отриманий внаслідок повного або часткового спиртового бродіння сусла або мезги свіжих плодів або ягід, із додаванням або без додавання цукромістких матеріалів та етилового спирту». Це зобов’язує виробників використовувати виключно натуральну сировину. З метою закріплення захисту власної продукції на законодавчому рівні, виноробами Закарпаття чотири роки тому був розроблений проект закону «Про вино», який досі чекає на ратифікацію. Якнайшвидше прийняття Верховною Радою Закону України «Про вино» посприяє врегулюванню вимог щодо якості вина, захисту виробника та споживача.
Збільшення обсягів виробництва виноградних вин (коньяків) вимагає інвестувань у посадку винограду, зокрема цінних європейських сортів. Якщо цього не зробити, то, на думку спеціалістів, через кілька років область утратить свої традиції класичного виноробства.
З «ДИКОГО» РІВНЯ ПОЧАЛИ... ДО ТАКОГО Й ДОХОДИМО
На гербі Ужгорода в’ється виноградна лоза. Наприкінці 1950 року з ініціативи колишнього дрібного власника Василя Гримута, який ледь не потрапив під «розкуркулення», набув поширення заклик: «Зробимо Закарпаття виноградним краєм». В області розпочалася масштабна робота з освоєння виноградарства. Історично населення було знайоме з виноробством, однак ця культура не вирощувалася культивовано, а була дикоростучою, займала непристосовані для землеробства та випасу худоби збіднені грунти. Перші окультурені виноградники Василь Гримут розбив поблизу села Мужієво Берегівського району. Далі були освоєні інші райони області... Сьогодні Закарпаття входить до п’ятірки областей країни, в яких виготовляється вино як національний продукт.
Станом на сьогоднішній день в області нараховується приблизно чотири десятки господарств, які вирощують і переробляють виноград. На основі колишньої державної структури — управління «Укрсадвинпрому» — торік була утворена корпорація, до якої увійшли найпотужніші господарства цієї галузі. Підприємницька структура об’єднала три самостійних заводи — Ужгородський коньячний, Іршавський завод продтоварів та АТП «Агропромтис», а також 13 цехів із переробки винограду, фруктів та сім цехів консервного виробництва. Сезонна потужність переробки винограду становить 30 тисяч тонн плодово-ягідної сировини для алкогольної продукції — 20 тисяч тонн. Торік на підприємствах «Закарпатсадвинпрому» вироблялося 398,3 тисяч декалітрів виноградних вин, 138,1 тисяч декалітрів плодово-ягідних вин, 29,7 тисяч — лікеро-горілчаних виробів, 7,2 тисяч — міцних напоїв. Та 117 тисяч декалітрів — коньяків.
За останні роки через перекоси в економічно-фінансовій, податковій політиці та відсутність постійних ринків збуту в галузі намітився спад виробництва. В 1996—97 роках середньорічне виробництво виноградних вин скоротилося на 31%, плодово-ягідних — на 33%, лікеро-горілчаних виробів на 75%, через збитковість виробництва міцних напоїв (високий акциз. — Авт.) зменшено обсяг їх випуску. Торік підприємствам корпорації «Закарпатсадвинпром» нараховано (а їх 15 видів тільки обов’язкових. — Авт.) податків на суму 12,2 мільйона гривень, що становить 46 відсотків від суми реалізованої продукції. А з державного бюджету на розвиток багаторічних насаджень одержано лише... 95 тисяч гривень.
Неодноразові звертання до Верховної Ради попередніх скликань щодо зниження ставок акцизного збору на міцні напої з плодового спирту результату не дали. Збитковість продукції призупинила випуск. Бюджет утратив понад три мільйони гривень.
У попередні роки підприємства корпорації значну частину винматеріалів отримували на пільгових умовах з інших областей України. Нині надходження припинилися через відсутність коштів та зменшення обсягів виробництва. Зросли й виробничі затрати. Щоб придбати один трактор для виноградарства потрібно продати 86 тонн винограду або 134 тонни зерна. Щоб закупити тонну міндобрив, слід реалізувати 1,5 тонни винограду або 9 тонн яблук. А один кілограм закордонного спеціалізованого добрива взагалі коштує 9 доларів США.
Ще гірша ситуація з препаратами захисту рослин, які зовсім не виробляються в Україні, тому виноградарі змушені закуповувати їх за кордоном за цінами, значно вищими від собівартості головного продукту. Через те, що немає препаратів виноградові загрожують фатальні хвороби. Як вважають спеціалісти, держава зобов’язана взяти під контроль ціновий механізм (функції Мінекономіки. — Авт.) для організації належного забезпечення сільгоспугідь добривами та різними хімічними препаратами. Інакше АПК буде повністю нерентабельним.
Брак коштів вплинув і на поновлення запасу саджанців. Раніше в Закарпатті існувало підприємство з вирощування та селекціонування нових чубуків. Однак сьогодні такої оновлювальної роботи не ведеться. Тому така динаміка змін розміру виноградних площ: 1996 — 6786,2 гектарів; 1997 — 6612,2; 1998 — 6584,2. За 1990—1997 роки в області суто виноградні плантації скоротилися на 1600 гектарів, або на 21,1%.
ШЛЯХ ЗАКАРПАТСЬКОГО ВИНА В ЄВРОПУ НАГАДУЄ СМОЛЕНСЬКУ ДОРОГУ, ЯКОЮ ВІДСТУПАЛИ ПІД ЧАС ВІЙНИ 1812 РОКУ ФРАНЦУЗИ
Сади та виноградники Закарпаття в основному розміщені на схилах, внаслідок чого собівартість їх урожаю трохи вища, ніж у рівнинних регіонах держави. При цьому практично 70 — 80 тисяч тонн готової сировини іде на переробку через її невисоку якість. У країнах Центральної Європи з нестандартної плодово-ягідної сировини виробляють міцні напої і лікери, при чому сприяє цьому держава, що в кінцевому результаті значно поповнює її бюджет.
Другою особливістю виготовлення вин на основі вирощеного в області винограду є те, що недостатня сонячність регіону та низька якість гірських грунтів не дозволяють отримати від кожного конкретного сорту винограду той рівень цукристості, який передбачений селекціонерами. У зв’язку із цим, як вважають спеціалісти, необхідно ввести на території області окремі норми цукристості вина, з дещо зниженими вимогами до її рівня, бо існуючі вимоги змушують виноробів значну частку готової якісної продукції відносити до нижчого сорту.
Загальна картина розподілу нашої виноградної області за сортами така: 70% — ізабельні сорти; лише 30% — європейські («Золодьондь», білі, рислінг, італійський, каберне, совіньон).
Та навіть низькоякісні сорти не дають належного рівня врожайності на всій території області, а лише у Виноградівському та Берегівському районах. За висновками спеціалістів, навіть ця ж сама ізабельна лоза, вирощена в умовах теплішого клімату, дає вищий урожай у поєднанні з відсотком цукристості, вищим від показників на території області. Через те вирощування високоякісних європейських сортів винограду в краї не набуло поширення і ведеться в малих обсягах і вимагає ретельного догляду. Виготовлені з цього винограду міцні напої відносяться до категорії «контрольних», тобто таких, що відповідають усім вимогам щодо вмісту поживних речовин. Адже, як вказують спеціалісти-винороби, навіть додаткове зрощування вже достиглого винограду напередодні збирання призводить до того, що ввібравши в себе додаткову вологу, плоди дають «розбавлений» сік.
Тому актуальної гостроти набуває питання про допустимість віднесення до сухих натуральних вин продукції, до якої додано цукор-рафінад для підняття вмісту спирту. Аналогічно стосовно десертних вин, які виготовляються з використанням етилового спирту.
На цьому фоні загострюється проблема введення нових державних стандартів на винну продукцію. Так, проект документа, що розробляється, передбачає зміну нинішніх стандартів при одночасному розширенні асортименту. А це дозволяє виготовляти вино навіть із ненатуральних продуктів. У результаті фірми, які використовують для приготування різних напоїв тільки концентрати та емульгатори, отримають право виготовляти «вино», що призведе до фальсифікації продукції. Аргументацією прихильників прийняття нових стандартів є те, що намагаючись увійти в Європейський ринок, Україна змушена орієнтуватися на норми, які існують за кордоном. Справді, в окремих європейських країнах дозволяється виготовляти «штучне вино», однак місцеве законодавство передбачає дуже жорсткий контроль щодо реалізації цієї продукції у своїй державі.
Таким чином, у разі прийняття Україною нових стандартів, виникає загроза масового напливу на український ринок закордонної низькоякісної продукції, не завжди безпечної для здоров’я.
№208 30.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
