Після підписання заяви віце- прем’єр уряду РФ Віктор Христенко сказав журналістам, що, на його думку, нову угоду вдасться підписати до серпня, а контракт із Україною на 10 років про умови транзиту газу — наприкінці червня. Відповідаючи на запитання, чи збирається Росія будувати газопровід до Західної Європи в обхід України, Христенко сказав: «Термін «обхідний» ми повністю виключили з побуту і прошу вас, журналістів, також це зробити. Загалом сьогоднішня угода буде головною при розгляді будь-яких інших проектів». Перший віце-прем’єр України Олег Дубина також упевнений в тому, що «теми обхідної труби на сьогодні не існує». З його слів, є попередні домовленості, зокрема, з італійськими, німецькими і французькими компаніями про участь у консорціумі. «Це й «Рургаз», й Італія, і Франція, це — все», — сказав О. Дубина і підкреслив, що умови, про які заздалегідь домовлялися з російською стороною, «прийнятні і для України, і для Росії». В українську газотранспортну систему «буде вкладено гроші, і вона буде розвиватися», — сказав перший віце-прем’єр і зазначив, що таке партнерство з Росією стане «гарантією для Європи в тому, що газ справді приходитиме в тому обсязі, який є», — повідомляє Інтерфакс-Україна. О. Дубина також відзначив, що угоду, яку доручено підготувати урядам двох країн, повинні ратифікувати парламенти. При цьому перший віце-прем’єр чомусь сказав, що створення консорціуму не означає приватизації ГТС. «Це буде управління, а не власність». Багато хто з експертів вважає, що функціонально власність і управління (потоками грошей і газу) — це одне й те ж.
Тим часом джерело, близьке до українського уряду, не висловило великого оптимізму, аналізуючи ймовірність проходження відповідних документів через Верховну Раду. Нагадаємо, в цей час законодавство України забороняє приватизацію газотранспортної системи. Спроби подолати цю заборону вже були, однак не мали успіху. Тому джерело передбачає складності й цього разу. Проблемним моментом може виявитися можливе підвищення вартості газу, що поставляється населенню, комунально-побутовим і бюджетним організаціям у випадку переходу до оплати грошима за транзит російського газу українською територією. Цього, швидше за все, неодмінно вимагатимуть іноземні учасники консорціуму. Джерело також процитувало главу «Нафтогазу України» Юрія Бойка, який заявив про те, що ця компанія заробляє на транзиті газу всього 2,2 млрд. гривень (до оподаткування), тоді як російський «Газпром» сплачує за транзит газом із розрахунку $1,4 млрд., тобто приблизно 7,4 млрд. гривень. Куди ж сьогодні дівається різниця, що становить приблизно $1 млрд.? Відповідаючи на це запитання, джерело назвало технологічні потреби газотранспортної системи, а також погашення боргів «Нафтогазу». І в свою чергу задалося питанням: якщо цю систему передадуть консорціуму, то чи погодиться він погасити ці борги чи їх перенесуть на держбюджет України?
Загалом у заяві, підписаній у Пітері, йдеться про політичне рішення (не більше, але й не менше) про інтеграцію України в енергетичний трикутник Росія — Україна — Європа. Диявол, як завжди, ховається у деталях. Чи зуміє Київ залучити європейців на вигідних для держбюджету умовах? Перестане Україна бути транзитною «канонічною» територією «Газпрому»? Як це вплине на ціну газу для України? Відповідь Києва залежить, як завжди, від єдності позицій усередині країни та вміння роздивитися за патріотичною риторикою національний інтерес. А він полягає в тому, щоб бути економічно вигідними і потрібними Європі.
