Конфуз стався в Любляні. Президент Леонід Кучма запропонував Словенії встановити з Україною безвізовий режим, передає Інтерфакс-Україна. Але словенці йому відмовили, дипломатично зауваживши: це є проблематичним, оскільки Словенія є асоційованим членом ЄС. Давно не було такого удару по українській дипломатії. Давно Україну не було так підставлено власним керівником — бо той забув, що на рівні лідерів держав можна говорити й пропонувати лише те, що дуже ретельно прораховане й може отримати позитивну відповідь. Дипломатія не терпить таких експромтів. Тож і інша люблянська заява Кучми — що НАТО має стати фактором безпеки в Європі — на тлі його ж заяв щодо неприпустимості дій Альянсу в Югославії — м’яко кажучи, не тішить.
В МЗС України ситуацію з візами прокоментували дуже просто: дві країни домовилися про візовий режим з самого початку. Переговорів про його скасування не велося. Інші колишні соціалістичні країни продовжили для України дію угод про безвізовий обмін, підписаних ще за радянських часів.
Та й немає нічого дивного в тому, що словенці воліють краще мати якийсь відсоток втрат від того, що якась кількість українських туристів не відвідала її морські та альпійські курорти, ніж боятися, що хтось або щось скоїть, або попросить притулку, або щось іще. Нас бояться, нам не довіряють і хочуть, щоб ми були на відстані.
Проста констатація факту: не велика (за розмірами), а зовсім малесенька Словенія за кілька років своєї незалежності змогла досягти постійного економічного зростання й має інвестиційні ресурси, які зараз Київ намагається запросити до себе.
Президент Словенії Мілан Кучан наголосив, що його країна цілком підтримує прагнення України стати асоційованим членом ЄС . Тоді, очевидно, й питання про візи не стоятиме — вони скасовуються автоматично, і про інвестиції можна буде говорити серйозно. Але це вже зовсім не словенська проблема.
Так само не словенська проблема — логіка української дипломатії. Одночасно засуджувати бомбардування та закликати НАТО стати гарантом безпеки в Європі після цих бомбардувань — це вже треба вміти, особливо, коли думкою свого особливого партнера — України — Альянс явно не дорожить. Та й хто матиме справу з країною, лідер якої явно не уявляє собі, про що можна говорити, а про що — краще помовчати?
