Що спільного між нами і державною владою? Здавалося б, нічого. І все ж взаємозв’язок очевидний: державна влада сильна своєю гідністю, своєю власною сильною й зваженою політикою, своєю волею й відгуком народу, тобто дотриманням ним закону, довірою, повагою і готовністю брати участь у справах і починаннях влади. Цю головну природу свою — духовну й вольову — влада зобов’язана постійно пам’ятати, турботливо зберігати й зміцнювати. В її розпорядженні завжди лишається апарат силових відомств, тобто є можливість, в разі необхідності, згідно із законом, використати зовнішню силу. Вище за силу нема нічого, крім уміння володіти нею. Але ця сила ніколи не замінить внутрішню — ні її гідності, ні її правоти, ні її духовного імпонування. Політична державна влада, як і окрема людина, недовго буде шанована, якщо вона не досить гідна. Бо держава тримається не придушенням, а духом; не свавіллям, а авторитетом влади, не погрозами та покараннями, а вільною політичною лояльністю народу.
Тому, говорячи про сильну владу, я розумію під цим, перш за все і над усе, — її духовний авторитет. Ми, певно, ще не повною мірою усвідомили важливу його роль. Так, скажімо, у нещодавньому інтерв’ю газеті «День» заступник секретаря Ради національної безпеки й оборони України Дмитро Видрін, на жаль, про це також чомусь не згадав: «Місцеві вибори 31 жовтня стануть першим тестом влади на її міцність, адекватність і відповідність інтересам людей» (Див.: Капсамун Іван. Про імітаторів і реалістів // «День» № 142 від 11. 08. 2010). Цілком зрозуміло, що визнання авторитету влади передбачає наявність цілого ряду умов, від яких він залежить. Наділеним владою, мабуть, буде незайвим про це дізнатися.
Ми повинні дуже критично поставитись до того, що у всіх без винятку з цієї категорії людей є вірне розуміння того, що називається духовним авторитетом влади. І насамперед тому, що в ній сильне ірраціональне начало, начало пристрасті, жадоба влади. Якщо цієї пристрасті людина не може позбутися, то не можна виключати того, що вона перейметься ідеологією зверхності над оточуючими. Політологи стверджують, що існує навіть ціла ідеологія влади, її самовиправдання й виправдання перед тими, хто від неї потерпає. Хіба не прямий доказ того — відповідь на пряме «колюче» журналістське запитання поважного представника державної влади, який у вже згаданій вище публікації як своєрідне виправдання окремих незаконних рішень чинної влади процитував такий вислів одного відомого американського політолога: «Ще 20 років тому політика була мистецтвом дотримання законів, а сьогодні політика стала мистецтвом порушення законів. При цьому, надання цьому порушенню відтінку легітимності»? Овва! Як на мене, виправдати такий підхід нічим не можна. Шкода, що прагнення політиків приборкати зло породжує так багато нового зла. «Якщо платити злочином за злочин, — закликає схаменутись Ліна Костенко, — то як же жити... на землі?»
Безперечно, духовний авторитет влади — це тонка річ. У цьому понятті з’єднався цілий ряд категоричних обов’язкових вимог. Читач, звичайно, знає, що у ст. 1 Конституції є таке визначення нашого державного утворення: «Україна є суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава». На підставі цього визнання, що міститься в Основному Законі України, здавалося б, її громадяни повинні впевнено відчувати, що державне керівництво й прагне, й робить все для того, щоб гарантувати національну безпеку й життєздатність держави, її економічне, духовне, культурне та інтелектуальне відродження.
Однак вони цього, як засвідчують соціологічні дослідження, не відчувають. Чому так це важливо? Річ у тім, що без такої впевненості не буде ні довіри, ні поваги, ні готовності брати участь у зміцненні основ української державності. Світова історія свідчить: щира повага й любов народу оточували тих володарів, які користувалися своєю владою саме таким чином. Сильна влада — це результативна, переконлива влада.
Здатність приймати грамотні, обѓрунтовані рішення, як відомо, є незамінною рисою тих, хто перебуває біля владного керма. Але тут важливо підкреслити й інше. Неодмінною умовою успіху при цьому є вміння організовувати реалізацію задуманого. Хто не спроможний діяти таким чином, той скорочує свій шлях на державній посаді. Бо у політиці проголошено — ніщо. Зроблено — все. Отже, в очах народу значною, сильною постає лише та влада, слова якої не розминаються з ділом, хто переконливо демонструє свою здатність втілювати намічене в життя. Тобто вона повинна бути організаторськи-дієвою владою.
Мистецтво керівництва на державному рівні полягає також в умінні застосовувати до загальногромадянського життя ті ж принципи справедливості, якими ми керуємося в побуті. Влада, яка у проведенні державної політики ігнорує вимоги соціальної справедливості, не забезпечує населенню нормального рівня життя, гідних умов людського існування й розвитку, підрубує гілку, на якій сама сидить. Вона буде чужою людському серцю, а тому навряд чи взагалі зможе прихилити до себе серця. Політика, яка зневірює в собі людей, заздалегідь приречена на неминучу поразку. Ще й досі пам’ятаю, як свого часу парламент Еквадору відсторонив від влади президента цієї латиноамериканської країни Букарама, якого усунули з посади за різке зниження рівня життя народу. Сильна влада — це справедливо-переконлива влада. Будь-яка несправедливість у ставленні до людей збільшує небезпеку для вкладників. Вважаю, праві аналітики, які попереджають: підвищення ціни на газ — вже здійснене, а також заплановане прийдешньою весною разом із наступним збільшенням тарифів на комунальні послуги та споживчих цін — викличе в суспільстві значну хвилю обурення.
Духовний авторитет влади тим більший, чим щільніше вона пов’язана зі своїм народом. Якщо комусь із правителів не вистачає тут практичного досвіду, радимо вивчити діяльність Франкліна Рузвельта — першого американського політичного діяча, який налагодив тісний зв’язок із виборцями. За 12 років свого президентства Рузвельт понад триста (!) разів сідав перед мікрофоном і промовляв: «Друзі мої...» Варто було його адміністрації зіткнутися з критичним іспитом — першим стала Депресія, потім Друга світова війна, — як харизматичний голос Ф. Рузвельта лунав у домівках по всій країні: президент США пояснював співвітчизникам, що лежить на терезах. Шукайте в розповідях про нього зерна мудрого підходу до здійснення комунікацій з боку глави держави, а не поради. Влада, відсторонена від контактів із людьми, яка не переймається їхніми проблемами, викликає тяжке розчарування. Істинна сила державної влади визначається лояльністю народних масс, яка є для неї народною опорою. Це має бути тісно пов’язана з народом контактно-переконлива влада.
Якщо виборці довірили владу обраним ними політикам, то вони підтримуватимуть їх тільки у випадку чесного з їхнього боку виконання своїх обов’язків. Всяка ущербність моралі, пороки й безладдя в системі державного управління тільки підривають авторитет влади. Чи можна сподіватися, що вона здобуде високу репутацію, якщо її представники зловживають своїм службовим становищем, працюють аби як? Відповідь тут цілком ясна. Хто ж не чув про жахливий кінець владарювання останнього киргизького президента! Всі про це знають. Одне слово, політика має бути моральною, інакше вона приречена, без цього вона не має ніякої ціни. Честь наділених владою людей подібна, якщо дозволите таке порівняння, до коштовного каменя: найменша пляма позбавляє її блиску й руйнує всю її вартість. Звідси висновок: сильна влада — це морально-бездоганна влада.
Не важко здогадатися, що сильна державна влада — це ще й професіонально-кваліфікована влада. А тому нам жодним чином не можна обійти питання добору в ряди центральної влади осіб, найбільш підготовлених, духовно обдарованих для державної діяльності. В цьому питанні кожний окремий випадок, коли перевага надається шахраєві, а не чесній людині, і невігласу замість людини освіченої, компетентної, можна порівняти із ситуацією, коли лис потрапляє у пастку. Обрання або призначення такого роду, які, на жаль, ще трапляються, крім прямої шкоди, що завдається ними керівництву справами держави, є хибними ще й тим, що вони дискредитують державне управління в очах громадської думки. Пам’ятаєте, як згрішив із фальшивим дипломом про закінчення вишу один із сумнозвісних функціонерів президентської команди Ющенка! Яке ж ставлення до подібних фактів може бути, крім того, якого вони заслуговують?
У принципі, коли в народі виникає серйозне невдоволення діяльністю органів державної влади, воно кличе за собою і відповідну реакцію. В США президент Гувер не прореагував і не висунув жодних конструктивних пропозицій у зв’язку з великою кризою 1929 року, і відтак закономірно зазнав поразки на виборах 1932 року, на яких переміг Ф. Рузвельт. Французькі соціалісти не вжили належних заходів для ліквідації безробіття і тому програли вибори 1986 року. А англійський кабінет на чолі з Мейджором дещо пізніше був відхилений через те, що консерватори незадовільно вели справи в країні. Нищівної поразки саме через це зазнав на останніх президентських виборах і наш третій президент. Таких прикладів багато. Все це так, і це втішає. Демократія — кращий із можливих режимів.
Нарешті, влада, як така, повинна привчити себе до витримки в усьому, вона має бути в державних справах вольовим центром країни, здатним здійснювати рішучі заходи, які б задовольняли сподівання народу. Згадаймо хоч би президента Франції генерала де Голля. Величезний авторитет, який після перемоги Республіканського фронту в 1956 році він знову набув у виборців у 1958 і 1962 роках, був виявом вдячності французів за те, що де Голль зумів привести до ладу справи країни. Інакше кажучи, органи державної влади не можуть ставити себе в становище розгубленості й безпорадності перед лицем народу, сподіваючись на сліпе щастя. Ось чому державній владі в Україні, щоб бути на висоті свого становища, необхідна тверда воля, спроможна в кризовий період життя Вітчизни приймати сміливі, відповідальні рішення й виконувати їх до кінця, без коливань і обумовлень. Звичайно, кожен рішучий захід ризикований, але небезпечніше нерішучості нема нічого! Прояв владою твердої політичної волі й рішучості в послідовному проведенні своєї політичної лінії — умова сили і запорука зміцнення державного організму. Важливим тут є і те, що безсилля, немічне тупцювання нагорі, коли владникам бракує вольових імпульсів для розв’язання назрілих, кровно важливих для народу завдань, як показує історичний досвід, не імпонує більшості людей. Ось чому їм необхідна вольова мудрість влади.
Такі, на нашу думку, основні умови духовного авторитету державної влади. Не замислюватись над цією величезною цінністю тим, хто працює в апараті державного управління, не можна. Знання цих умов — один із найвірніших шляхів для самопізнання. Взагалі ж мовлене вище, як і всі суспільні, політичні, соціальні принципи, відносне. Справа фахівців, людей наукового знання й значного управлінського досвіду, скласти думку щодо значення кожного атрибуту авторитету влади, ступеня його корисності, про умови і форми, в яких вони можуть виявитись доцільними для аналізу або які, навпаки, роблять їх неприйнятними. Зокрема, відомий політолог, доктор філософських наук В. Ф. Халіпов у своїй монографії «Введение в науку о власти» виокремлює понад 60 різновидів влади, більше ніж 150 найменувань владників різного гатунку, близько 50-кратій (бюрократія, аристократія тощо), майже 200 різних видів та галузей політики. Феномен влади, на думку вченого, в цілому охоплюється приблизно трьома тисячами категорій та понять. Погодьтеся, нам усім є над чим тут серйозно поміркувати. У будь-якому разі говорити про це потрібно.
І ще. До моїх рук якось потрапила книжка «Слуга, или Истинная сущность лидерства-служения» Джеймса Хантера». Його праця — корисне нагадування про те, що ефективне лідерство має базуватися на служінні іншим. Автор підводить нас до усвідомлення простого, але дуже суттєвого факту: справжньою опорою правителів є не влада, а авторитет, побудований на увазі до людей, любові, служінні і самопожертві. «Коли ми служимо і жертвуємо, — підкреслюється в роботі Д. Хантера, — то заробляємо в людей авторитет. А коли ми заробимо в людей авторитет, то удостоюємося права називатися лідерами». Викладені ним у цій книзі принципи не являють собою нічого нового або складного. Їхнє здійснення не потребує якихось особистих здібностей; достатнь лише всіляко зміцнювати узи поваги, відповідальності та турботи, що пов’язують владу з людьми, що її оточують.
Хоч щоб там казали, а все ж сила державної влади визначається зовсім не її свавіллям, не розміром її посягань і не готовністю її використовувати будь-які й навіть найгірші засоби. Той, хто захоплюється «чилійським чудом», економічними реформами Аугусто Піночета, на жаль, забуває, що замішані вони на крові, завдяки жорсткій диктатурі, за що згодом вже немічний генерал був відданий під суд. Сила влади, на нашу думку, є не що інше, як гідне її існування. Як уже наголошувалося вище, в її основі — духовно-моральний авторитет влади, те, що її поважають, визнають більшістю її гідності, її здатність імпонувати громадянам, одержувати підтримку з їхнього боку. Якщо з цього погляду підійти до питання, яке розглядаємо, то необхідно визнати: сила державної влади виявляється не в «твердій руці», не в «каральному апараті», не в метушливій активності, не в похвальбі і не в сваволі. Справжня сила влади — в її здатності кликати, не погрожуючи, і зустрічати щирий відгук в народі, серед людей. Бо авторитетна влада є насамперед і понад усе — дух і воля, тобто гідність і правота нагорі, яким відповідає щира політична лояльність знизу. Давно помічено: чим менша напруга потрібна згори і чим більший внутрішній відгук вона зустрічає знизу, тим сильніша державна влада.
