Парадоксально, що бідніючи, ми допомагаємо нашому уряду
виводити країну з кризи, а отже і з бідності. У цьому випадку, знецінення
зарплат і заощаджень населення означає кредитування уряду. Для цього й
існує така неприємна річ, як інфляція. Коли нинішній прем’єр-міністр Віктор
Ющенко був головою Нацбанку, то зробив собі в народі ім’я шляхом безкомпромісної
боротьби з цією самою інфляцією за допомогою жорсткого монетаристського
курсу. Зараз часи змінилися, й інфляція, що перетворює бідних на жебраків,
уже, по видимому, не є ворогом номер один. За підсумками першого півріччя
Україна зайняла малопочесне друге місце серед країн СНД за темпами зростання
інфляції. При цьому, як відзначають економісти, життєвий рівень населення
суттєво погіршився. Якщо в 1999 році статистика відзначила зростання прибутків
населення порівняно з попереднім роком на 13,6%, то за сім місяців нинішнього
(у порівнянні з аналогічним періодом 1999 р.) тільки на 2,8%. За 7 місяців
цього року індекс реальної заробітної плати становив лише 97,2% до такого
ж періоду 1999 р., тоді як в минулому році на той же час він виріс до 103,4%
проти попереднього року.
У сусідньому гастрономі новинка: більш-менш звичні ціни
на ковбасні вироби, як і раніше, вимірюються кілограмами, а ті, що з’явилися
нещодавно, справді височенні, — новою ваговою одиницею — 100 грамів. Запитую
у продавця про причини такої новації, й вона, не роздумуючи, відповідає:
«А щоб людей не лякати».
Схоже, приблизно такої ж тактики дотримується й уряд, який
прописує своїм «маленьким» громадянам заспокійливі пігулки у вигляді ретельно
відкоригованого статистичного зведення. Наприклад, у вересні інфляція,
за урядовою методикою, становила лише 2,6%, тоді як з початку року досягла
вже 21,6%. Чого ж тут дивуватися? Серпень — найбільш хлібний місяць року,
коли кормів для худоби та всіляких вітамінних садово-городніх продуктів
на ринку має бути більш ніж досить, а отже, й ціни на них мали б радувати...
На жаль! У тому ж гастрономі прославлений український продукт — сало (мало
того, що вимірюється не в п’ять чоловічих пальців, а в один дитячий) коштує
дорожче за яловичину й майже, як повноцінна свинина. Така сама в нього
ціна й на дешевому місцевому, гнаному міліцією й санстанцією, базарчику.
«Підскочило, — каже, відрізаючи на пробу тоненьку скибочку, нелегальна
«наземна» продавщиця, — а чому — не знаю».
Тим часом простий народ розцінив раптове й абсолютно незрозуміле
підвищення «сальних» цін вельми прагматично. Сало, мовляв, — універсальний
продукт, що добре зберігається й економно використовується. Адже ні ковбасою,
ні маслом на зиму не запасешся. А от сало (консервант — сіль — поки що
недорогий) можна й притримати. Якщо ціна на нього зросла, то в ринкових
умовах це означає не щось інше, як прогноз на важкі часи: люди в нас, як
і раніше, запасливі й не надто довіряють владі. Але влада добре розуміє,
що пріоритетне підвищення цін на сало в Україні можна розцінити як національну
катастрофу. Адже насправді їдять його не з шоколадом, а з чорним хлібом...
І жінка, яка прийшла на цей «дешевий» базар з дочкою- школяркою, пішла
з нього з порожніми руками, поспілкувавшись із продавцем таким чином: «Люди
на базарі всі добрі, та ціни тут погані». А в експрес-інформації державного
комітету статистики сало й зовсім не згадується, сховане десь між жирами
тваринними, м’ясом, птицею, фруктами й маслом вершковим, ціни на які зросли
на 8 — 6,75%.
Доктор економічних наук Олексій Плотников вважає, що прихована
інфляція існувала в нас завжди, особливо за часів Радянського Союзу. І
тепер, на його думку, теж немає підстав довіряти офіційним даним щодо інфляції,
враховуючи те, яку вибірку товарів і послуг бере Держкомстат для того,
щоб готувати дані про зростання споживчих цін, не кажучи вже про інфляцію
на товари й послуги у промисловому секторі. «За моїми даними, — каже О.
Плотников, — інфляція насправді вища, ніж та, про яку повідомляється офіційно,
а уряд, приховуючи її справжні розміри, намагається набути політичного
капіталу. В мене викликають усмішку спроби уряду розповісти нам про те,
що ще зовсім трішечки, й у нас усе буде гаразд». Але, за словами О.Плотникова,
населення, взагалі-то, й не особливо вимагає коментарів на цю тему, оскільки
добре помічає інфляцію за товщиною своїх гаманців.
Народний депутат Віктор Суслов сказав «Дню», що ситуація
нагадує йому відомий афоризм Козьми Пруткова, що закінчується порадою не
вірити очам своїм. Тому громадяни відчувають певну двоїстість: зведення
щодо інфляції має їх заспокоювати, а коли вони йдуть у магазин чи на ринок,
то в них виникають абсолютно інші почуття. В.Суслов вважає, що цього року
темпи інфляції вищі, ніж попереднього. І на його думку, з точки зору можливостей
для вітчизняної промисловості, з макроекономічних позицій цей факт є навіть
і позитивним, оскільки «ознаки економічного зростання насправді є результатом
девальвації національної валюти й зростання темпів інфляції». Але при цьому,
вважає народний депутат, треба б захищати й населення від інфляції, виконуючи
відповідне законодавство, чого уряд не робить. Уряд виплатив заборгованість
із пенсій уже знеціненими грошима, каже В.Суслов, а закон про індексацію
грошових прибутків населення не виконується.
Проте далеко не всі наші експерти налаштовані так песимістично.
Кажучи про перспективи інфляції наприкінці нинішнього та наступного року,
заступник голови Спілки платників податків України Олександр Нарбут сказав
«Дню», що, щвидше за все, цієї весни буде певне зниження ціни на нафту,
що впливає сьогодні на цінову ситуацію на всіх ринках, зокрема й на продовольчому.
О.Нарбут вважає, що найреальнішим визначенням інфляції є співвідношення
грошових і товарних мас в обігу, а тому з розвитком в Україні ринку землі
та появою додаткових товарних мас у вигляді земельних ділянок інфляційна
крива піде на спад.
